Пророчиця
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-036-9
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Пророчиця». Краткое содержание книги:
— А це звідки знаєте?
— Колись прийшла без попередження — її там не було. Потім подзвонила, домовилася, то вона чекала.
— Гаразд, ім’я в неї є? Прізвище?
— Яке прізвище у ворожки, — мабуть, Познякову власне зауваження видалося мудрим, навіть дотепним.
— Звуть її Олеся.
— Як ви познайомилися? Через газету, інтернет?
— Вона не дає оголошень спеціально. Каже — тільки шарлатани і заробітчани так роблять.
— Вона, ця Олеся ваша, грошей із відвідувачів не бере?
— Бере, скільки дають. Каже — її призначення допомагати, люди самі визначають міру її допомоги та ступінь вдячності.
— Ух ти! А як нічого не дати?
— Не можна, — Галина пожвавилася. — Така прикмета є: ворожці треба пропонувати винагороду і не жадувати. Вона сама знає, хто й скільки може дати. Відчуває, розумієте?
— Ні. Ніколи не мав справи з медіумами. Значить, кажете, відчуває?
— Відчуває. І хто жадібний — того доля покарає.
— Цікаво, — Горілого справді починало цікавити все це. — Ну, і як же покарає? Так, як вашого чоловіка? Він пожалів зайву сотню гривень?
Уже говорячи так, Горілий зрозумів — перестарався. Галина знову замкнулася в собі, та й Позняков змінився на лиці.
— Зараз я запишу вам телефон, — сухо відповіла жінка. — Запитаєте в неї. Тільки ж ми домовлялися.
Вона розвернулася і зникла в спальні, машинальним рухом причинивши по собі двері. Позняков, потупцявши якусь мить, не стримався — поспішив за нею. До Горілого долинув гучний, хоч і нерозбірливий шепіт, так ніби один із них щось комусь забороняв робити, а другий вперто намагався зробити те, що надумав. Сергій навіть ступив крок уперед, аби краще розчути, — та розмова урвалася.
За мить зі спальні вийшов Позняков, тицьнув Горілому синій квадратик стикера з номером мобільного телефону і всім своїм виглядом дав зрозуміти: тема вичерпана. Взявши паперовий квадратик, Сергій запхнув його в кишеню штанів, кивнув на прощання. Перш ніж піти, глянув на годинник — тут на стінці висіли й весь час, поки йшла розмова, гучно клацали стилізовані під старовину ходики з явно декоративними гирьками, — і відзначив, що впорався з задумом досить швидко, розколов-таки вдову…
…Так Горілий зробив першу помилку з низки багатьох наступних. І всі разом, і навіть кожна окремо уже могли коштувати йому життя…
Розділ З
Конотопська відьма
Не таке воно велике, славне місто Конотоп. Знав його колишній опер-«убійник» Сергій Горілий, як свої п’ять пальців, причому такими закапелками часом доводилося лазити — хай Бог боронить. Але навіть при тому, що розколоти невеселу вдову вдалося досить швидко, все одно туди-назад за півтори години не встиг. Дві з невеличким гаком години гуляв, і Шпола, відчинивши, сердився цілком щиро.
— Мала, між іншим, тільки вклалася. Я вже тут сиджу, чекаю, звідки ж сьогодні тебе визволяти, — пробурчав напівголосно.
— А Лідка?
— Що — Лідка? — не зрозумів Шпола.
— Теж уклалася?
— Куди?
— Разом із малою. Спати.
— Лідка моя тут до чого? Сам де віявся?
— Думав.
Відповідь здалася Андрієві непевною.
— І надумав? — поцікавився він, аби хоч щось запитати. — Ти заходь, заходь, чого маячиш…
— Надумав. Лідки зараз треба. Жіночої допомоги.
Ідея, яку озвучував Горілий, спала йому на думку якусь хвилину тому, коли він заходив у під'їзд, хоча дорогою від удови Коваленко так і не вирішив остаточно, що робитиме далі. Тепер, коли його раптом осяяло, Сергій вирішив не зупиняти цей вдалий вечір на досягнутому.
— Ти можеш нормально говорити? Чи ти десь по дорозі ще знайшов і додав, аби думалося краще?
— Шполо, я тверезів і, здається, протверезів. Тому кажу тобі, як людина, здатна мислити тверезо: без Лідки твоєї зараз нічого в нас із тобою не вийде. Або сусідку гукай, куму, будь-яку жінку, кому довіряти можеш.
Нарешті Андрій розгледів — друг і справді вже не був не те що п’яним — навіть підпилим. І миттю згадав: давно не бачив Горілого, відвик від його манери плести свідому дурню, перш ніж сказати щось дійсно важливе у справі. А в тому, що весь цей час Горілий не просто нипав світом, а займався справою, і справа ця — напророчене вбивство підприємця Коваленка, сумнівів у Андрія вже не було жодних.
— Кажи, — мовив коротко, даючи зрозуміти — про все здогадався, тільки далі не второпає, що саме мусить відбутися.
— Не в коридорі ж, — Сергій скинув брудні черевики, проте лишився в куртці, пройшов на кухню, сів і вклав у кілька речень все, що він уже встиг зробити, і який результат вдалося отримати.