Мрійниця з Остенде

— Остерігайтеся, я цілком здатна зімліти перед вами! І до того ж, маю велике бажання так і зробити.

Розмова потекла у приємному руслі. Він хотів усе про мене дізнатись, а я про нього, проте ми добре відчували, що метою нашої зустрічі є не розповідь про наше минуле, а створення теперішнього.

Він приходив до мене щодня по обіді.

Мушу визнати, що саме завдяки йому, а не мені, ми не одразу переспали. Я — чи, вірніше, дуже жіночна жіночка в мені — віддалася би під час другої зустрічі. Але, він наполягав, щоби це сталося не надто швидко. Звісно, він хотів надати справжньої вартості цій миті.

Тож упродовж кількох тижнів ми зустрічались, обмінюючись словами й поцілунками доти, доки роз’єднати наші вуста стало просто нестерпно.

Тоді я зрозуміла, що, довівши мені свою повагу, не дозволивши мені віддатись одразу, він тепер розраховує, що я маю подати йому знак.

Що я й зробила, вдавшись…

Емма ван А. перервала свою розповідь. Вона прокашлялась і замислилась.

— Немає нічого огиднішого за старе зів’яле тіло, що згадує про чуттєвість. Не хочу вам цього накидати. Починаючи з певного рівня старіння не варто зачіпати окремі сюжети, боячись викликати відразу, коли гадаєш, що викликаєш хтивість. Тож я вчиню інакше. Чи ми вже можемо вийти з-за столу?

Ми пройшли до вітальні й опинилися серед безлічі книг.

Вона вправно підкотила свій візок до старовинного секретера, урухомила механізм, що розблокував таємну шухляду, з якої вийняла вишуканий записник, оправлений в оранжеву шкіру.