Поїзд, що зник
- Автор: Лапикура Валерий Павлович
- Серия: Інспектор і кава (київський детектив у стилі «ретро») #5
- Язык: украинский
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поїзд, що зник». Краткое содержание книги:
А щодо повітряної міліції, нагадав мені Олекса, то її створили після вбивства нещасної Наді Курченко. Це офіційна причина. А втаємничені подейкували, що ідея стрелила в голову високому начальству після іншого випадку. Група якихось чи то бандитів, чи то дисидентів спробувала захопити у повітрі літак аби загнати його до Китаю, а може й Японії. Звідки їм було знати, що в цьому ж лайнері летіли урядові фельд’єгері, природно, при табельній зброї. От ці придурки і вирішили погратися у вестерн. А літак, кажуть, зсередини збити - однієї кулі досить. Герметизація порушилась - і гаплик! В результаті літак впав на рідній території, ніхто не вцілів. Отоді й були створені спеціальні підрозділи повітряної міліції. Але й тут не обійшлося без нашої класичної брехні. Офіційно ніде не йшлося про боротьбу з повітряним тероризмом. Бо й справді, хіба нормальна людина захоче втекти з країни, де найкоротший у світі робочий день, найдешевші квитки на літак, найдешевша варена ковбаса з абсолютно безплатним лікуванням наслідків її споживання і де з кожного заробленого карбованця трудящий одержує на руки аж п’ять копійок. Ні, нормальна людина з такого раю навіть не подумає тікати, тільки божевільна! Тому створення аерофлотівської міліції власті пояснювали приблизно так (я тобі цитую по пам’яті, але майже дослівно):
«Вчора (дата, місяць) о 14-й г. 20-й хв. у Махачкалі невідомий злочинець під загрозою зброї забрав 534 карбованці і револьвер «Наган» у відділенні зв’язку, а в 16 годин 30 хв. цей же невідомий злочинець під загрозою зброї заволодів виручкою галантерейного магазину - 524 крб - і зник. Прикмети: мужчина 23-25 років, зріст 160- 165 см, середньої статури, обличчя смагляве, вилицювате, волосся темне. Був одягнений у сорочку вилинялу, темну з білим коміром. Розмовляє російською мовою».
Остання прикмета дуже суттєва, бо у Дагестані, чия столиця Махачкала, якщо ти лакець або кумик, а продавщиця - аварка, то фразу «Давай гроші, бо вб’ю!» краще кричати мовою міжнаціональною спілкування. Якщо говоритимете рідними мовами, один одного не зрозумієте. У них у Дагестані такий собі маленький мовний Вавілон. Не дуже надихнула сискарів і згадка про вилинялу темну сорочку з білим коміром. Бо якщо ти протягом двох годин десяти хвилин збагатів на 1058 крб плюс старий, але безвідмовний, як теща, револьвер системи «Наган», то нову сорочку ти вже собі організуєш.
- Спасибі за інформацію, при нагоді врахую. Щоправда, я не лакець і не кумик…
- Слава Богу. Мені ж легше. Бо ота радіограма, надіслана до підрозділу міліції Київського аеропорту «Жуляни» закінчувалася життєрадісно: «Прошу зорієнтувати особовий склад на затримання злочинця і, в позитивному випадку, повідомити в УВС м. Махачкали».
Тепер прошу уваги, бо зараз треба викласти логіку властей щодо створення авіаміліції. Берем отого, конкретного злочинця з темним волоссям і у вилинялій сорочці.
- Сорочку я вже за твоєю порадою поміняв. Тепер я в ковбойці з галстуком. Стюардеса як побачила - тацю з мінералкою впустила…
- Не суть важливо. Важливо, що ти робиш після того, як розбагатів на 1058 крб народних грошей? На думку властей, мчиш у аеропорт, де сідаєш до літака рейсом «Махачкала-Київ». Там, доки затуркана своїми проблемами стюардеса вітає пасажирів від імені «командира корабля та екіпажу», ти розслаблюєшся, випиваєш мінералку і взагалі поводишся нахабно. А даремно, бо в цей час під «Марш кінної міліції» зорієнтовані радіограмою жулянські колеги в Києві уже готуються зустріти тебе біля трапу.
- З оркестром?
- Ні, з наручниками. Потім тебе, лебедика, але вже окольцьованого, зворотнім рейсом етапують на історичну батьківщину. УВС м. Махачкали радісно трансформує молоденького баранця в шашлик. Галантерея виставляє вина. І всі хором заспівують старовинну дагестанську народну пісню «Вот кто-то с горочки спустился…» Кінець фільму! І ніякого тобі повітряного тероризму. Ледь не забув! Борт із Махачкали сідає не в Жулянах, а в Борисполі. А решта точнісінько так.
- Умовили, товаришу старший лейтенант. Ні за які гроші я не буду грабувати галантерейні магазини в столиці Радянського Соціалістичного Автономного Дагестану. А ти за мою майбутню зразкову поведінку розповіси мені про оте розслідування «на халяву».
- Будь ласка. Воно розпочиналося отут, на цьому ж поверсі. Он за тими дверима…
В цей час дикторка з садистськими інтонаціями повідомила, що прибуття очікуваного нами борту переноситься на завтрашній ранок - тепер уже за технічних причин. Тому нам тільки й залишалося, що поїхати до Олекси з одним-єдиним серйозним наміром.
Річ у тім, що ми давно збиралися освоїти варку кави по-турецькому. Отож купили в художньому салоні, ясна річ, по блату, нормальну металеву джезвочку з дерев’яною ручкою, в гастрономі - пляшку коньяку, по дорозі набрали на дитячому майданчику піску, вдома насипали його у стару чавунну пательню і поставили на газ. Отут і почалася халепа: тільки-но пісок прогрівався, то одразу починав смердіти кицьками. Ми висипали його в унітаз, відмивали пательню і починали все спочатку. Після п’ятого разу Олекса висловив слушну думку: пісок треба було взяти на будові, котра через вулицю. Я заперечив, не менш аргументовано, що тоді б він смердів не кицьками, а будівельниками. В результаті - ми випили весь коньяк, куплений як інгредієнт, але кави так і не зварили. Старим способом набридло, нового не освоїли. Що залишалось? (Як у щоденниках Тараса Шевченка: «Замість чаю ми поголилися…»). Себто - насолоджуватися не кавою, звареною «не по-нашому», а черговою історією з багатого Олексиного міліцейського досвіду. Тим більше, погода сприяла. Пізня осінь, паскудство у небі і на землі. На вулицю не тягне навіть за великі гроші. Тому Олекса почав розповідати, а я звично нашорошив вуха.
Олекса Сирота:
Злочини останнім часом пішли якісь нецікаві. Ні, їх не меншає. Нас переконують, що з року в рік ми живемо все краще і краще. Здається, в це вірять тільки злочинці. Бо їх стає все більше і більше. І що характерно, ніхто з них не читав «Основних напрямів розвитку СРСР до двохтисячного року», але всі хочуть вже зараз жити згідно вказівок партії і уряду, як у двохтисячному році. В результаті - в кримінал поліз дилетант або, як кажуть професіонали, фраєр. І наша робота стала нецікавою.
Ну, проштиркнули таксиста загостреною велосипедною спицею. Та при цьому понаставляли відбитків пальців навіть на даху «Волги». Я потім запитую затриманого шмаркача: що ти на даху робив? Гроші ж у водія в кишені лежали. А він каже - мене, мовляв, занудило і я сперся обома руками об машину, щоб не обляпатись. Якщо шлунок слабкий, треба грати в лотерею. Багатим не станеш, зате довше проживеш. Або ще придибенція: приїздіть терміново, у нас вбивство на сексуальному ґрунті. Розігналися! Всім відділом! Цікаво ж!
І що? Старий будинок, четвертий поверх, до землі - дванадцять метрів над рівнем моря. Надміру темпераментний залицяльник замість побажати своїй дамі серця «на добраніч», притискає її до перил і намагається зґвалтувати. Проте громадянка трапилася не в тім’я бита. Замість верещати «тільки після загсу!» вона бере типа на прийом і перекидає через себе. У проліт сходів. І лежить собі нещасний, мов той комарик, що не дише, ручками-ніжками не колише, тільки ширінка розстібнута і з неї стирчить знаряддя спроби злочину. Кажуть, так і поховали, прикривши букетиком! Але до чого тут карний розшук?
Таке враження, що райвідділам міських сискарів викликати - все одно, що дурному з гори побігти. Оце вчора посеред ночі: «Вбивство жінки!» Ми примчали, через місто, через дощ, мокрі як коні. Де жертва? Ось вона, будь ласка, відома трьом поколінням київських ментів почесна бабуся столичної проституції. Страшна, як атомна війна. Але і на цей товар знайшовся покупець. Забита лежить на закривавленій брудній підлозі в білизні невизначеного кольору. Причину смерті видно з порогу - розрубана голова. Знаряддя вбивства - теж до ваших послуг. В комплекті зі вбивцею. П’яний, як чіп, ханига спить тут-таки, стискаючи в руці закривавлену сокиру. Мотив? Осьдечки, в лівій руці сплячого - недопита пляшка шмурдяку. Не поділили… Воно, звичайно, смішки з чужої лемішки, але до чого тут ми? Це ж робота для зеленого дільничного інспектора. Вся справа, включно з поданням прокурора, оформлюється за дві години без втручання міського розшуку.