Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
Серед усього українського народу віра в Долю здавна надзвичайно сильна. Кожному Доля постановляє, що має бути ще від колиски; і що має статися, те невідмінно станеться. Хочби. ти замурувався, а Доля тебе таки знайде й зробить своє… Від Долі не втечеш. Але ніхто не знає, яка його Доля чекає. Яким кого створено, таким він і помре. Кому яка суджена дівчина, чи дівці хлопець, того не оминеш. Судженого конем не об'їдеш, хіба смерть розлучить. З такого світогляду постало й славнозвісне українське: «Якось то буде!» У нас часто говорять: його спіткала зла Доля.
На щасливого кажуть, що він у сорочці (в Галичині: в чепці) вродився. В повісті Іллі Киріяка (1888–1955) «Сини Землі» (т. III ст. 110, 1945 р.) про це читаємо: «Хто в чепці вродиться, той щастя в пазусі носить». Щасливий і той, хто розв'яже ремінчика зо свого пупа. «Як дитина вродиться, то їй баба-повитуха пупа відтинає й зав'язує його в сім ґудзів, і дає мамі, щоб заховала. А коли дитина доросте семи літ, тоді мама дає їй того ремінчика, щоб руками позад себе розв'язала. Як розв'яже, то їй розум розв'яжеться, до голови впуститься». Хто Долі-щастя не має, тому завжди не ведеться.
Український народ має багато приповідок про Долю. Крім вище поданих, наведу ще: Що має бути, того не минути. Що Бог дасть, те і в вікно подасть/Долі й конем не об'їдеш. Перед Долею не Vвтечеш. І багато інших.
Як указують дослідники, поняття про неминучу Долю прийшло до нас дуже рано, ще за Чорноморсько-Дунайської доби життя, прийшло від римлян. Як показав дослід Проф. Сонні, наша Доля — це римська Фортуна, що була сильно зв'язана з релігією. Доля буває добра й зла, діяльна чи лінива. Власне таке поняття фаталістичної Долі відоме скрізь, де тільки були римські впливи: у східніх слов'ян, у сербів, румунів, греків, іспанців.[86] Неминучість Долі — це світова віра.
На свято Катерини, 24 листопада, справляється обряд кликання своєї Долі: дівчат^ вилазять на воротя й кличуть Долю. Про неї існує багато різних легендарних оповідань, особливо ж, що краса не завжди йде з хорошою Долею. Є деякі казки, в яких герої збуваються своєї злої Долі й міняють її на добру.
Пор. вище 16: Рід і Рожаниця ст. 114.
19. Переплут
«Слово Св. Григорья, како погани кланялися ідолом» XI віку (див. його нижче в джерелах) твердить, що «словенський язик» приносить жертви Переплуту, «і верьтячеся, пьють ему в розіх». Так само й давнє «Слово Св. О. нашого Іоанна Златоустого» (І 407 р.) подає, що люди «вірують в Стрибога, Дажьбога і Переплата (Пам. Учит. лит. Ш. 238). Звичайно, це вставка в Слово.
Але ближчих відомостей, що це був за божок, не маємо. Саме етимологічне значення слова свідчить, що може це було зле божество, що змушувало людину плутатися, блудити, близьке до Блуда. Взагалі ж це якийсь сумнівний божок.
20. Марена
Є ще одна стародавня богиня, — це Марена, богиня весни, добре знана у слов'ян, а особливо в українців, її завжди пов'язують з Купайлом, або й звуть жінкою його. Часом Марену в'яжуть з Мокошею.
Пам'ять Марени святкували двічі на рік: 1-го березня і вночі з 23-го на 24-го червня (за старим стилем), звичайно святкується разом з Святом Купайла.
Свято Марени постало дуже давно, — ще за чорноморсько-дунайської доби, за родового ладу. Стародавні пам'ятки, часто згадуючи Купайла, ніколи не згадують Марени. В Україні вона міцно защепилася, а в кінці переродилася на підступну жінку-чарівницю, а то й смерть. Свято Марени святкується над водою, звідси пішла, певне, й її назва Марена, від лат. Магіпиз — морський. Часті й інші фонетичні форми: Морена, Морина, Моряна.
Українська демонологія
1. Надприродні сили
В глибоку давнину первісна людина всюди довкола себе бачила багато такого, що було їй незрозуміле й сильніше від неї, що звичайно їй шкодило, і все те треба було не тільки вмилостивляти, але й зрозуміти. Зрозуміння довкільного світу давало первісній людині заспокоєння, бо навчало її відповідно жити, щоб не попадати в великі клопоти. Усі надзвичайні явища дуже рано були персоніфіковані, але злі духи звичайно отримували збірну назву, а не одиничне ім'я, певне тому, що їх було занадто багато, напр. лісовик, русалка й т. ін.
Стародавні писані пам'ятки часто згадують, що наші предки почитали річки, болота, потоки, криниці, джерела, гори, рослини, ліси тощо, і приносили їм жертви («жряху»), то це треба розуміти так, що почитали тих божків, які де проживали. Слов'янська демонологія була досить розвинена, бо слов'янин круг себе бачив цілий світ вищих істот, усе було в його уяві одухотворене й персоніфіковане. Усе кругом було сильніше від людини, і все йому часто шкодило.
Спочатку довколишні духи були добрими, але з бігом часу вони ставали й злими, особливо деякі з них, що все пильнували дошкульно нашкодити. Шкода від злих духів була найрізніша, але вони звичайно шкодять кожен у своїй ділянці. Скажемо, під час сну злий дух може влізти в людину, що лягла спати, не проказавши заклинання, і створити їй різні хвороби; може влізти злий дух і з водою, коли не прийняти відповідних мір. Неврожаї, голод, затьми, завірюхи, бурі, холод і т. ін., взагалі всяке зло в природі чинять злі духи, щоб нашкодити людям. Навіть зла людина може тебе перестріти, наврочити, зочити й т. ін., і треба вміти відцуратися від цього своєчасно й належно.
Найголовніше, щоб берегтися від надприродних сил, — треба вміти їх належно вмилостивляти, вміти приносити їм улюблені жертви, і деякі духи справді вмилостивляються ними. Але на деяких і це не впливає, — тоді треба їх заклинати, залякувати, ^обманювати й т. ін. Злі духи здавна сильно бояться кукурікання півня та брехання пса, а пізніше стали боятися й церковного дзвону, ладану та найбільше Хреста, — цього всього вони не терплять, а почувши, лякливо втікають до постійних своїх сховищ.
Коли злі духи приносять на яку оселю загальну [хворобу (пошесть), то ще й тепер рятують її самі жінки вночі: голі або в самих сорочках, з розпущеним волоссям, вони оборують оселю навкруги, при тому сильно галасують і б'ють у сковороди, чавуни, заслонки від печей й т. ін., і перелякана галасом хвороба втікає з оселі, і вже не вернеться у виораний круг. Коли така хвороба в літі, можна й обманом позбутися її: вночі жінки колядують по-під хатами, а хвороба з того думає, що то вже прийшла І Коляда з зимою, і налякана втікає.
Взагалі всякої нечисти, бісів та дияволів дутим кругом, за який нечиста сила не дістанеться, пор. оповідання М. Гоголя «Вій». Як на кого нападає зла сила, то від неї можна й відігнатися, вдаривши її наодлі (навідмах) правою рукою. Коли Іпристріне зла людина, то шептуха мусить «вилити»! й відшептати цей пристріт.
Взагалі всякої нечисти, бісів та дияволів, дуже багато. Любить вона селитися по прірвах, безоднях та бур'янах. Пустка, порожня хата, улюблена оселя для нечистих: тут вони справляють свої гулянки вночі, аж хата ходором ходить! Особливо любить нечисть розгулювати вночі на молодику, коли народжується новий місяць. До здохлого всяка нечисть лине, а звідси й вираз: «Вішати на кому здохлих псів».
Різних родів злої чи нечистої сили було дуже багато. Як я вже вище говорив, на початку ці надлюдські духи були спокійні й допомагали людині, але пізніш вони обернулися, особливо підо впливом Християнства, в силу нечисту, в бісів, і їх зайняттям стало шкодити людям. Та людина проте давала собі раду з цими духами, — їх треба вмилостивляти, треба вміти з ними обходитися й жити.[87]
Значно пізніше до надприродної сили віднесено й велетів, — великанів, що живуть десь на краю світу, на Сході. Це чудодійні стародавні сили, з якими воював ще Олександер Македонський, і які згадуються в «Олександрії».[88]
[86]
Потебня А.: О Долѣ и сродных с нею сушествах, див. «О нѣкоторых символах в славянской народной поезій», 1867 р., 2 видання 1914 р. — А. Н. Веселовскій: Судьба-Доля в народних представленіях славян, «Разысканія в областн духовнаго стиха», «Сборник отд. рус. яз. и словес.» т. 46, 1890 р. ст. 172–216. — Иванов П: Народные разсказы о Долѣ, «Сборник Харьков, историко-филолог. общ.», 1892 р., т. IV. — Сонни: Горе и Доля в народной сказкѣ, «Кіев. Унив. Изв.» 1906 р. кн. 10, також у збірнику «Еранос». — М. Грушевський: Исторія украин. литературы, т. І. ст. 334, 1903 р.
[87]
Про українську демонологію див. праці: Ф. Рязановскій: Демонологія в древней русской литературт> М. 1916. — Милорадович: Замѣтки о малорусской демонологіи, «Кіев. Ст.» 1899 р. кн. 8; диві ще Харківський «Сборник» т. 10. — Онищук О.: Матеріяли до гуцульської демонольогії, «Етноґр. 36». т. XI. — Гнатюк В.: Знадоби до української демонольогії, «Етноґр. 36.» т. 33–34. Львів, 1912 рік. — Д. Щербаківський: Сторінка з української демонології, «Наук. 36.» 1924 р.
[88]
Це велет, велетень, яких плутають з великий, і неправильно пишуть велит, велитень.