Сага про Форсайтів

— Адже я не зовсім чистий Форсайт — вважайте, що я покруч. Коли я виписую чек, то, округляючи суму, ніколи не віднімаю півпенса, а додаю,— зніяковіло відповів Джоліон.

— Що ж тепер хоче Сомс замість мене?

— Не знаю; може, дітей.

Хвилину вона помовчала, опустивши очі.

— Так,— мовила вона стиха,— це важко. Я б охоче допомогла йому, якби мала змогу.

Джоліон втупився в свій капелюх; його збентеження щомиті зростало, а разом із ним зростав захват, подив і жаль до цієї жінки. Вона була така гарна і така самотня; і, взагалі, життя таке заплутане!

— Ну що ж,— сказав він нарешті,— мені доведеться побачитися з Сомсом. Якщо я зможу стати вам у якій-небудь пригоді, то я завжди до ваших послуг. Звичайно, я всього лише нікчемний заступник свого батька. В кожному разі, я вас повідомлю про наслідки моєї розмови з Сомсом. Він і сам може подати який-небудь привід.

Вона похитала головою.

— Розумієте, він може багато на цьому втратити; а мені втрачати нічого. Я б дуже хотіла, щоб він став вільний, але, мені здається, я нічим не можу допомогти йому.

— Поки що мені теж так здається,— сказав Джоліон і незабаром почав прощатися.

Він пішов до кеба. Пів на четверту! Сомс іще сидить у конторі.

— На Полтрі,— гукнув він у віконце. Перед будинком парламенту й на Уайтхолі газетярі вигукували: «Серйозне становище в Трансваалі!»—але він майже не чув їх, поринувши в спогади про цю чарівну жінку, про її лагідні темні очі та слова: «Відтоді у мене нікого не було». Як вона живе, отак відірвана від життя? Самотня, беззахисна, під загрозою того, що кожний чоловік ладен простягнути руку й скривдити її чи навіть схопити її при першій нагоді. І отак вона живе рік за роком!

Табличка «Полтрі» вгорі над перехожими повернула його до дійсності.

Напис «Форсайт, Бастард і Форсайт» чорними літерами на гороховому тлі трохи додав йому рішучості, і він зійшов на гору кам'яними сходами, бурмочучи:

— Замшілий, затхлий храм власності! Проте нам без нього не обійтися!

— Я хочу бачити містера Сомса Форсайта,— сказав він хлопцеві, що відчинив двері.

— Як доповісти?

— Містер Джоліон Форсайт.

Хлопчина глянув на нього зацікавлено: він ще ніколи не бачив Форсайта з бородою — і зник.

Контора «Форсайт, Бастард і Форсайт» помалу поглинула контору «Тутінг і Боулз» і захопила весь другий поверх. Тепер фірма складалася тільки з Сомса й численного штату старших і молодших клерків. Коли близько шести років тому Джеймс пішов на спочинок, справи фірми одразу набули великого розмаху, особливо швидко вона почала зростати після того, як її залишив Бастард, котрого виснажила, на думку багатьох, справа «Фраєр проти Форсайта», що дедалі більше грузнула в судовій трясовині й обіцяла дедалі меншу вигоду позовникам. Сомс, який дивився на дійсність тверезішим оком, ніколи не брав того близько до серця; навпаки, він давно вже збагнув, що провидіння забезпечило його в такий спосіб двомастами фунтів прибутку на рік,— а чом би й ні?

Коли Джоліон зайшов, його двоюрідний брат складав список тих процентних паперів, які, беручи до уваги чутки про війну, він збирався порадити своїм клієнтам продати негайно, поки їх не почали продавати інші. Він повернув голову, глянув скоса на Джоліона й сказав: