Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Схоже було на те, що повстанці, які відчували свою перевагу на початку бою, тепер були в сум'ятті. Вони розсипались поміж возами — лиш декому пощастило лишитись на конях, а більшість були на ногах. Роран на власні очі бачив, як п'ятеро з його товаришів розпрощалися з життям, гадаючи, що забили своїх ворогів на смерть. Юнакові було важко сказати, скільки ворожих солдатів залишилося живими, проте він бачив, що їх ще й досі більше, ніж варденів, яких було близько двох з половиною десятків. Невдовзі Міцний Молот став шукати очима свого Сніговія й побачив, що той утік аж під верби й самотньо тупцяв з ноги на ногу, форкаючи й прядучи вухами.
Завдяки луку Роран убив іще чотирьох ворогів, а коли в нього залишалась одна-єдина стріла, він помітив Карна, який бився на іншому кінці табору з міцним чолов'ягою. Поряд із ними палав намет. Напнувши тятиву аж так, що кінчик стріли торкнувся його вуха, Роран поцілив солдата прямісінько в груди. Той захитався, і Карн миттю зітнув йому голову з плечей.
Тоді юнак пожбурив лук під воза, схопив свій молот і помчав до Карна.
— Ти не можеш убити їх магією? — закричав він, опинившись неподалік від чарівника.
Карну знадобилося кілька секунд, щоб відсапатись. Лиш після цього він заперечно похитав головою:
— Кожне закляття, яке я накладав, було заблоковане, — полум'я палаючого намету вихопило із сутінків почорніле від втрати сил обличчя чарівника.
Роран вилаявся.
— Ну що ж, тоді вб'ємо їх самі! — гаркнув він і грюкнув молотом об щит.
Плече в плече вони стали наступати на найближчу групу ворогів. Тих було восьмеро, а навколо них уже кружляло четверо варденів. Наступні кілька хвилин були для Рорана калейдоскопом крові, болю й виблискування зброї. Ворожі соддати стомлювались куди повільніше за варденів і завдавали ударів страшенної сили навіть тоді, коли мали по кілька ран. Напруга бою сягала свого апогею. А коли восьмеро супротивників нарешті-таки впали на землю, Роран став на коліна — його знудило.
Один із варденів, яким вони прийшли на допомогу, загинув, зазнавши удару кинджалом у нирки, а решта троє приєдналися до Карна з Рораном, і вони вже разом кинулися вперед добивати своїх ворогів.
— Женіть їх до річки! — загукав Роран. — Вода й багнюка заважатимуть їм рухатись! Тоді перевага буде на нашому боці!
Міцний Молот сподівався, що його слова почув і Мартланд, якому пощастило зібрати в невеличкий загін дванадцятьох варденів, котрі ще й досі залишались на конях. Здається, той і справді почув слова Рорана, бо вершники стали швидко відтісняти ворожих солдатів до річки.
Тим часом солдати та кілька погоничів, які ще й досі були живі, відчайдушно відбивалися. Ті, хто залишився без зброї, штовхали піших повстанців щитами, а ті, що мали списи, намагалися вразити їхніх коней. Та незважаючи на цей шалений опір, вардени крок за кроком змушували їх відступати до річки. Невдовзі солдати противника вже по коліна стояли в її швидких водах.
— Тримай лінію! — гукнув Мартланд і зістрибнув із коня на берег. — Не давайте їм вийти з води!
Провалившись у мул майже по щиколотки, Роран похитнувся і впав у прибережне багно обличчям. Проте він миттю скочив на ноги, чекаючи, доки на нього нападе величезний солдат, який стояв по коліна у воді за кілька футів. Той і справді вистрибнув із мілководдя й замахнувся на Рорана мечем, проте цей удар юнак легко парирував щитом, блискавично завдавши у відповідь удару молотом. Солдат виявився досвідчений, тож йому було зовсім не важко відбитися, ба більше — він устиг зачепити Рорана мечем по ногах. Якийсь час вони продовжували обмін ударами, але жодному з них так і не пощастило поранити свого супротивника. Тоді юнак вирішив ризикнути й пішов у наступ. Тепер він сам опинився по коліна у воді. Міцний Молот усе ж таки розтрощив ворогові ліву руку й загнав його на кілька кроків глибше, але той лиш лиховісно зареготав. Цей регіт проймав душу холодом.
Якоїсь миті Міцному Молоту навіть здалося, що ані йому, ані комусь із його друзів не пощастить пережити цієї божевільної ночі, адже легше було вбити змію, ніж цих потвор Галбаторікса. «Що ж це коїться! — подумки проказав він. — Ти обчухруєш їх до самих кісток, а вони все одно не хочуть здихати!» Більше Роран нічого не встиг подумати, бо супротивник із дивовижною швидкістю кинувся вперед, а його меч зблиснув, ніби язик полум'я.