Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

Отже, незалежна Українська держава могла постати внаслідок війни між СРСР та Німеччиною, і Західна Україна має стати основою для такого державницького відродження, своєрідним українським П’ємонтом. Тому лідери УНДО починають робити головну ставку на відновлення нормалізації стосунків із польським урядом, на посилення боротьби за національно–культурну автономію в польській державі, на зростання освіти, організацій, товариств, які формували національно–державницьку самосвідомість усіх західних українців. Але польський уряд погордливо відкидав будь–яку “нормалізацію”, не припиняв пацифікації, не хотів ніяких повернень українським селянам загарбаних осадниками земель чи зрівняння в правах української мови. Польський уряд жадав перетворити всіх українців у своїх безмовних рабів. Ця психологія насаджується і в масах простого польського люду, що загострює суперечності між польським та українським населенням.

УНДО всю увагу повертає до роботи над самоорганізацією українського населення. Але в середовищі української політичної еліти посилилися невдоволення від спроб угодовської політики УНДО. Серед незадоволених виділялась Українська військова організація — УВО, яка створилася з числа вояків Української Народної Республіки, що після Ризького миру 1921 року опинились у Польщі. 1921 року їх нараховувалося 17,4 тис. Саме в цьому середовищі 1920 року і виникає УВО, яку очолив відомий військовий діяч громадянської війни Євген Коновалець.

Метою УВО було досягнення звільнення всіх українських земель і створення соборної незалежної української держави військовою силою. Авторитет цієї організації серед населення був значним — вона організовувала збройні виступи проти польських окупантів, страйки, бойкоти виборів, призовів до війська, розпочала терористичні акції проти польської окупаційної влади. Серед цих терактів був відомий замах Степана Федака на Юзефа Пілсудського 1921 року. Особливо великою популярністю УВО користувалась у молоді, яка в 20–30–х роках посилює лави активних борців за визволення України і, як і всяка молодь, заперечує будь–які компроміси з окупаційною владою. Вона прихилялася до радикальних дій УВО, а з 1926 р., коли у Львові вийшла книжка Дмитра Донцова “Націоналізм”, яка знайшла широкий резонанс у європейських країнах, почала переходити на позиції українського націоналізму.

Мета Донцова, новітнього ідеолога українського націоналізму, полягала в тому, щоб прилучити українську молодь до думки, що українська нація є сильною, як і інші світові нації, і тому він відкидав увесь позитивний внесок української історії, у тому числі ідейну спадщину кирило–мефодіївців, Драгоманова, Грушевського, і закликав до “героїчного чину”, ставлячи за приклад імперські нації світу. Він писав, зокрема, що “живуть і панують лише раси, які не знають сумнівів, які не задумуються над правом на власне існування коштом слабих і нездар, які покладаються не на обставини, але на неугнуту силу раси… ” Кінцевою метою концепції Донцова була побудова Української незалежної держави.