Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Нічого б непоправного не сталося, Пилібе, — заспокійливо мовив Шимас. — Це була б особиста трагедія для окремих людей, які втратили б дочку, сестру, родичку, подругу. Світ, безумовно, збіднів би без цієї чарівної й дуже розумної дівчини. Але Ворогові не дісталася б Первісна, я цього певен. Леді Ейрін не така самозакохана, щоб рятувати своє життя за будь-яку ціну. Вона б радше загинула, ніж віддалась Ан Нувінові. — Він узяв до рук уже охололу чашку, наслав на неї розігрівальні чари і з насолодою відпив ковток смачного та запашного напою. Пилібові рідні завжди надсилали йому найкращий чай зі свого врожаю. — Шкода, що так і не випало нагоди побувати на Талев Ґвалаху. На зворотному шляху ми збиралися туди завернути — капітан хотів закупити на зароблені гроші чаю.
— Ну, ти й сам тепер можеш туди навідатися, — зауважив Пиліб. — З такою швидкістю тобі знадобиться не більше чотирьох днів. А Талев Ґвалах вартий того, часом я дуже за ним сумую. Не був там уже сім років. Улітку, мабуть, поїду. Все кину — і поїду. На щастя, ти повернувся цілим і неушкодженим, тепер позбавиш мене цієї мороки з керівництвом кафедрою.
— Не сподобалося? — запитав Шимас.
— Аж ніяк. Ну, ніскілечки, ні на крихту. Можеш назвати мене еґоїстом, та коли ти написав, що вирушаєш на Драконячий острів, я такими словами тебе лаяв… соромно й згадати.
— То чому ж залишився? Міг би просто сказати ректорові, що не хочеш. Він би призначив на твоє місце професорку вер Кормайґ. Або ж професорку бан Агавін.
— Я йому говорив. Та він і слухати не захотів. Маґістри навідсіч відмовляються знову пускати до свого кола жінку, хай навіть тимчасово. Вона ж матиме право ходити на збори Маґістрату — а вже наступного дня про їхні таємні рішення, про їхні суперечки знатиме увесь Кованхар. Це їм геть не потрібно. Надто ж тепер… — Пиліб по-змовницькому стишив голос. — Тут дещо назріває, Шимасе, і дуже серйозне. Гадаю, я не порушу правил, коли розповім тобі, бо скоро ти й сам надягнеш фіолетову мантію. Ще на початку раґвира, коли відьми тільки дали зрозуміти, що хочуть зробити Бренана аб Ґрифида наступником короля Енгаса, ті маґістри, що завжди наполягали на проголошенні Кованхара вільним чаклунським містом, знову порушили це питання. Більшістю голосів Маґістрат відмовився його розглядати, але ця більшість виявилася дуже хисткою — забракло лише одного голосу, щоб розпочати процедуру обговорення.
— Так це ж лише обговорення, — знизав плечима Шимас. — Його вже невідь скільки разів починали, проте все закінчувалось одними розмовами.
— Та ти зажди, не квапся з висновками. Я довідався про це вже після Ярлахової смерті, коли почав представляти в Маґістраті нашу кафедру. А невдовзі надійшла звістка про важкий стан короля Енгаса і призначення Ґвенет вер Меган реґентом Катерлаху. Тоді прибічники незалежності знову стали вимагати голосування і таки домоглися свого. Сам розумієш, я не мав права голосу, лише спостерігав за дебатами. Маґістрат вирішив засекретити це рішення і до пори до часу проводити обговорення за зачиненими дверима. Власне, так триває й досі — але схоже, що цього разу самими розмовами справа не обмежиться. До всього іншого, два тижні тому сюди прибув спеціальний посланець від Торвала аб Гевіна, герцоґа Нарвонського. Ти маєш пам’ятати його сина, Йорверта аб Торвала, він два роки відвідував Ярлахові лекції й ходив до нас на семінари.
— Так, звичайно, — кивнув Шимас. — Дуже здібний юнак, хоча для тлумача занадто імпульсивний і нетерплячий. То що, він умовив свого батька підтримати Маґістрат?
— Невідомо. Йорвертове ім’я під час переговорів жодного разу не спливало. Він узагалі взяв академічну відпустку й нібито вирушив у подорож по Абраду. Хоча більшість маґістрів переконані, що насправді він таємно відвідує впливових лордів у сусідніх країнах і домовляється з ними про підтримку. Та при цьому ніяк не афішує своєї причетності, не намагається вийти на зв’язок з Маґістратом. І це цілком правильно — бо ж простому аспірантові, хай там яке високе становище він займає, зовсім не годиться втручатись у компетенцію маґістрів.
— Отже, — підвів підсумок Шимас, — усе це дуже серйозно.
— Ще б пак. Після свят Маґістрат має намір — і це, мабуть, станеться вже за твоєї участі, — оголосити про початок публічного обговорення. А тоді й видно буде.
Поставивши чашку на стіл, Шимас підвівся й підійшов до вікна.
— Що ж, наступний рік обіцяє бути дуже жвавим.
Нічне небо над Кованхаром і далі пломеніло різнобарвними вогнями, що сплітались між собою у вигадливі візерунки. Проте він дивився не на них, його погляд полинув до обрію, за яким, далеко-далеко на північному сході, лежав Ініс Лахлін — найбільший острів у Континентальній півкулі.