Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
Молодий принц скрушно зітхнув.
— Так само кажуть і деякі фанатики з мого оточення. Вони, звичайно, не звинувачують мене у змові з чаклунами… — Лаврайн перервався, щоб прокашлятися. Він кашляв досить довго й надсадно, а потім сказав: — І справді стає легше. Ваш еліксир, пані, просто чудодійний… Ні, в цьому мене не звинувачують. Але за спиною подейкують, що я злякався сили чаклунів, не хочу з ними заводитись… Та хіба ж вас можна не боятися! Той… як там його… Фейлан витяг мене з Вежі Елдиґар, ви залюбки вбиваєте старших поборників у їхніх палацах, а от зараз потрапили до мене, проминувши всю охорону… Я ж не самогубця.
— Вас не чіпатимуть, — пообіцяла Ґлиніш. — Тільки виконуйте наші вказівки, і все буде гаразд. Насамперед, уже завтра ви оголосите, що переглянули своє рішення. Мовляв, перед лицем смерті збагнули свою помилку, а ваша хвороба була знаком з Небес, що не можна нехтувати бунтом чаклунів та єретиків, його треба негайно придушити. І якнайшвидше відрядите поборчі війська на штурм табору повстанців.
— А що мені за це буде?
— Ми подаруємо вам життя, — буркнув Йорверт. — Невже цього мало?
— Крім того, — додала Ґлиніш, — я ґарантую вам захист від гніву короля Імара. Хоч він і відкинув нашу пропозицію, ми все одно робимо на нього ставку і сподіваємось домовитися з ним. А тоді й пояснимо йому, що ви були на нашому боці й допомагали нам у цій війні. Діяли, як наш союзник на чолі ворожого війська.
— А якщо ви не зможете домовитись?
— У такому разі, королем нового Лахліну стане хтось інший, — багатозначно відповіла жінка. — Той, з ким ми знайдемо спільну мову. Так чи інакше, вам не варто боятися, що королівський указ про вашу страту буде коли-небудь виконано… Звісно, за умови цілковитого послуху з вашого боку. Ви ж розумна людина, принце, і маєте усвідомлювати, що це єдиний для вас порятунок.
— Так, пані, — приречено відповів Лаврайн. — Я це усвідомлюю.
— Отже, завтра ви зробите свою заяву і віддасте наказ про приготування до походу в гори. Якщо це станеться, то вже третього хверода про зустріч із вами попросить оцей юнак. — Ґлиніш вказала на Ківана, який протягом усієї розмови мовчки тримав ліхтар. — Гарненько запам’ятайте ім’я: Ківан аб Ридерх О’Міредах. Ви його приймете, і він розповість вам про свої клопоти з батьківським спадком, про безчесність та продажність королівських суддів, про марні намагання знайти справедливість у Імара аб Ґалвина, який навіть не захотів з ним зустрітися. Своїм указом ви відновите Ківана в усіх законних правах, а його самого залишите при собі. Це ні в кого не викличе питань, бо у вашому оточенні не так багато справжніх лордів-землевласників — переважно вони воліють відсиджуватись у своїх маєтках і вичікувати, поки ситуація остаточно проясниться.
Лаврайн зміряв хлопця зацікавленим поглядом.
— Він теж чаклун?
— Так, і досить сильний, — сказав Йорверт. — Це я попереджаю про всяк випадок, щоб вам не спало на думку утнути якусь дурницю.
— Не утну, майстре Ейнаре, — квапливо запевнив його Лаврайн. — Я ж собі не ворог.
Ґлиніш кивнула:
— Будемо сподіватися, що ви й справді такий розважливий, яким здаєтесь. Лорд Ківан виступатиме зв’язковим між нами, переказуватиме вам наші розпорядження й допомагатиме з їх виконанням.
— Тобто, керуватиме мною?
— Радше наглядатиме за вами, — зробила уточнення Ґлиніш. — Це все, принце, нам уже час прощатися. Бо, чого доброго, ваші слуги занепокояться, що так довго не чути вашого кашлю, і ще зайдуть сюди. Тоді нам доведеться їх убити — а це зовсім небажано. Зараз ви заснете, будете спати міцно та спокійно до самого ранку. І прокинетесь уже здоровим.
— Добре, пані, — слухняно мовив Лаврайн, улігшись на подушку. — Хоча ні, стривайте! Ще одне.
— Прошу?
— Ви ж розумієте, як буде важко звільнити Лахлін від Конґреґації? Для цього мало перебити всіх поборників. На зміну їм з’являтимуться нові й нові. Конґреґація живе в головах людей — і в цьому її найбільша сила.
Ґлиніш пильно подивилася на нього.
— Так, принце, я розумію. І запевняю вас, що ми готові зітнути стільки голів, скільки буде потрібно для того, щоб решта лахлінців забули й думати про Конґреґацію.
Із цими словами вона наслала на Лаврайна сонні чари. Його тіло миттю розслабилось, очі заплющились, і він поринув у глибокий сон. Ґлиніш була не лише могутньою, а й надзвичайно майстерною чаклункою, і кожна, навіть найпростіша її маґічна дія відзначалася неймовірною ефективністю та досконалістю. І хоча п’ять останніх років Йорверт мешкав у Кованхарі, світовому центрі чаклунства, досі він зустрів лише трьох людей, які вміли так вишукано чарувати. Одним з них був Ярлах аб Конал.