Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
Останніми днями Шимас багато думав про Ґлиніш вер Лейфар — мужню й самовіддану жінку, що пожертвувала собою, своєю безсмертною душею задля порятунку людства. Він гадав, куди вона вирушила, що робить зараз. Не вірив, не міг повірити, що Ґлиніш знайшла притулок у когось із чорних, як припускали відьми. Відтепер її ніщо не пов’язувало з ними, вона здійснила свою місію і, на тверде Шимасове переконання, більше не збиралася коритись Ан Нувінові.
Але для відьом і звичайних чаклунів Ґлиніш назавжди залишиться прислужницею Ворога. Попри всі її шляхетні мотиви, попри її самозречення, вони не зглянуться на неї, а за першої ж нагоди схоплять і стратять. Або впокорять…
Шимас намагався уявити, як би він сам учинив на місці Ґлиніш. Наклав би на себе руки? Чи просто переховувався б до скону, послуговуючись тими можливостями, що їх надавав йому доступ до Тиндаяру?… Ні, в жодному разі! Він би не став марнувати решту свого життя, а спробував зробити ще щось корисне для людства. Скажімо, дослідити всю Острівну півкулю і скласти її детальну карту. А ще краще, він подався б на Лахлін, де король Імар повстав проти Конґреґації, й допоміг би йому. Скерував би силу, отриману ним від космічного Зла, на боротьбу зі злом цілком земним — але не менш огидним…
— Пилібе, годі нам тут сидіти, — сказав Шимас, відвернувшись від вікна. — Ходімо на вулицю, зустрінемо новий рік.
На відміну від мешканців Абраду, лахлінці не святкували Сонцеворот. У ніч із сорок першого раґвира на перше хверода вони ревно молилися, благаючи Дива простити їм усі гріхи, скоєні в минулому році, й дарувати безгрішне життя в році прийдешньому. Хтось молився на самоті, хтось — у колі рідних або друзів, а чимало людей сходилися до церков та каплиць, де цієї ночі місцеві проповідники від смеркання й аж до світання відправляли новорічну службу.
Бланахський кафедральний собор Святого Падара був ущерть забитий вірними, місця на всіх забракло, тому люди молились і на притворі, і на сходах, і навіть на площі, де лютувала нічна хуртовина. Вони не лише замолювали свої гріхи, а ще й принагідно просили Великого Дива про зцілення їхнього земного заступника, принца Лаврайна аб Броґана, реґента Лахлінського Королівства й відданого борця за Святу Віру. Він нездужав увесь останній тиждень, і дехто твердив, що болячку на нього наслали чаклуни за намовлянням Імара-віровідступника.
Проте навіть серед найпалкіших Лаврайнових прибічників у це не дуже вірили. Надто вже звичайною була його хвороба — запалення легенів, яке суворої лахлінської зими могло здолати кожного, хоч жебрака, хоч принца. Тож Лаврайн не зміг прийти на нічну молитву до собору, а залишився в своїх покоях у князівському палаці й увечері наказав усім наближеним залишити його самого, щоб він міг цілком віддатися молитві. Та насправді принц не збирався молитися: передовсім, він нітрохи не вірив у зцілювальну силу молитов, а крім того, понад усе на світі хотів заснути й спокійно проспати всю ніч, не прокидаючись раз по раз від пропасниці та нестримного кашлю, який віддавався нестерпним болем у грудях і горлі.
Усі зовнішні двері принцових покоїв охороняли посилені наряди вартових. Цієї ночі їх було більше, ніж звичайно, щоб вони мали змогу по черзі віддаватися молитвам, не послаблюючи пильності. А самих покоях чергувало четверо слуг та лікар з помічником, ладні мерщій прибігти до Лаврайна на перший же його виклик.
Тому Йорверт був надзвичайно обережним. Він вийшов з Тиндаяру в такому місці спальні, де принц не міг його побачити, і швидко, але надійно, захистив кімнату глушильними чарами. Потім наклав на вікна затемнювальне плетиво і надіслав своїм супутникам умовний сиґнал.
За кілька секунд праворуч від широкого ліжка з’явилися Ківан аб Ридерх і Ґлиніш вер Лейфар. А майже одночасно з цим у протилежному кінці кімнати виникла струнка постать, загорнена в довгий чорний плащ із каптуром. Вона безшумно відступила в куток і сховалася за шафою.
Йорверт підійшов до ліжка з лівого боку, а Ківан тим часом запалив маґічний ліхтар, від світла якого Лаврайн прокинувся й негайно зайшовся хрипким, глибоким кашлем. Ґлиніш схилилася до нього, він злякано відсахнувся і, насилу перемагаючи кашель, простогнав:
— Вар… варта!
— Вас ніхто не почує, — спокійно заговорила Ґлиніш, не приховуючи своєї мінеганської вимови. Звичайно, Лаврайн не міг відрізнити її від решти північних діалектів, але мав відразу зрозуміти, що його співрозмовниця не лахлінка. — Наші чари не дозволять жодному звукові вийти за межі спальні.