Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Нові нормативні акти об’єктивно сприяли демократизації радянського правосуддя через посилення процесуальних гарантій прав обвинуваченого і потерпілого, розширення прав захисту, підвищення ролі народних засідателів, створення інституту громадських обвинувачів і захисників при розгляді кримінальних справ у судах, ліквідації всіх спеціальних судів, за винятком ВТ, до підсудності яких, крім справ про військові злочини, належали лише справи про шпигунство.

Проте з певною критичністю треба поставитися до зовні демократичних норм щодо вибору народних суддів. На практиці кандидати в народні судді ретельно добиралися з осіб — членів КПРС, які мали незаплямовану репутацію та вищу юридичну освіту й перевірялися партійними організаціями відповідно до настанов партійних органів. Остаточно кандидатури схвалювалися районними (міськими), обласними (міськими — в містах республіканського підпорядкування) комітетами КПРС і лише після цього подавалися на реєстрацію у відповідний виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих. Водночас засідання або збори громадських організацій, трудових колективів чи військовослужбовців із висування кандидатів у народні судді здебільшого проводилися формально. Інакше і не могло бути, оскільки юристи, які номінувалися на посади суддів, переважно не були членами колективів, що їх висували, а тодішня ментальність передбачала «довіру» рекомендованим згори особам.

Загалом слід підкреслити, що як у сталінський, так і післясталінський, період «забезпечення незалежності судів» обмежувалося звільненням їх з-під впливу виконавчих структур. Ніхто і думки не мав зазіхати на основоположний принцип партійного керівництва державним життям (звинувачення у таких намірах висувалися хіба що до Л. П. Берії). Проте намітився певний поступ щодо розуміння змісту партійного керівництва. Зокрема, у 1954 р. було прийнято постанову ЦК КПРС, в якій зазначалося, що окремі партійні органи замість політичного керівництва і контролю за діяльністю судових органів стають на шлях незаконного втручання в їхню діяльність у конкретних справах. ЦК КПРС вказав, що подібне втручання підриває авторитет суду, дезорієнтує суддів, порушує конституційний принцип незалежності суддів і їхнього підпорядкування тільки закону, позбавляє судові органи самостійності й насаджує безвідповідальність у їхній роботі[986].