Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Разом із тим, наголошував А. П. Таранов, останнє конституційне право не було реалізовано аж до прийняття Закону СРСР Про порядок оскарження в суд неправомірних дій посадових осіб, що ущемляють права громадян від 30 червня 1987 р.[1005]

Радянське керівництво всіляко підтримувало ідею народності радянського суду. Так, суд мав назву «народного», важливе значення надавалося інституту народних засідателів як формі участі народу у здійсненні правосуддя та одній із багатоманітних форм залучення трудящих до управління державою. Народні засідателі відповідно до ст. 30 Основ законодавства про судоустрій мали рівні права з головуючим суддею. Ще однією формою участі громадськості у здійсненні правосуддя були інститути громадських обвинувачів і громадських захисників.

Свідченням певної демократизації правосуддя вважалися також звіти народних суддів перед виборцями про свою роботу. Втім, такі звіти, як і право відкликання судді, ще не гарантували зворотного зв’язку між суддями та виборцями, останні практично не мали інформації про якість та ефективність роботи суддів. Зокрема, на цей недолік звертав увагу вже в часи «перебудови» колишній голова Верховного Суду СРСР В. І. Теребілов[1006].

Окрім того, в УРСР намітилася прихована тенденція деякого роздержавлення судівництва, а саме: вдосконалення й реорганізації роботи товариських судів. Таку мету було визначено в новому Положенні про товариські суди Української РСР, затвердженому Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 березня 1977 р. Зазначалося, що товариські суди — це виборні громадські органи, покликані активно сприяти вихованню громадян у дусі комуністичного ставлення до праці, дбайливого ставлення до соціалістичної власності, додержання правил соціалістичного співжиття, розвитку в них почуття колективізму й товариської взаємодопомоги, поважання гідності й честі радянських громадян. Головне в роботі товариських судів — запобігання правопорушенням, виховання людей через переконання й громадський вплив, створення обстановки нетерпимості до будь-яких антигромадських учинків. Товариські суди могли виносити рішення про застосування заходів громадського впливу, які включали, зокрема, накладення штрафів до 50 крб. і порушення питання перед адміністрацією за місцем роботи громадян про накладання дисциплінарних стягнень аж до звільнення з роботи. Додатково могло ставитися питання про позбавлення працівника повністю або частково премій, винагород за підсумками річної роботи й за вислугу років, додаткової відпустки за безперервний стаж роботи, пільгової путівки до будинку відпочинку або санаторію, перенесення черговості на одержання жилої площі тощо[1007].