Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Було в постанові й таке цікаве положення, яке ми подаємо без жодних коментарів: «Зобов’язати Міністерство торгівлі УРСР (міністра) виділити у II і III кварталах 1947 р. для забезпечення промтоварами 1800 чоловік народних суддів і членів обласних судів Міністерства юстиції УРСР, із розрахунку по 3 метри вовняних тканин, по 1 парі шкіряного взуття і по 10 метрів бавовняної тканини кожному».

У постанові, таким чином, на додаток до вимоги посилити партійне керівництво у справі добору суддівських кадрів, було зроблено відчутний акцент на «юридизації» кадрового складу судів та зарахуванні представників суддівського корпусу до номенклатури керівних кадрів Міністерства юстиції УРСР.

Відображенням нових тенденцій у кадровій політиці стало затвердження Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 липня 1948 р. Положення про дисциплінарну відповідальність суддів[964]. Цим актом право накладати стягнення на суддів надавалося спеціальним колегіям із дисциплінарних справ при обласних і Верховному судах. З одного боку, прийняття першого в радянській історії спеціального акта про дисциплінарну відповідальність суддів мало ніби стимулювати посилення тиску на суддів. (Прийняття положення збіглося в часі з початком кампанії із суцільної чистки органів юстиції.) Проте, з іншого боку, це був крок до формування самоврядної судової влади, оскільки до того право накладати дисциплінарні стягнення мали міністр юстиції, голови облуправлінь юстиції, голови обласних та крайових судів. Утім, і за новим положенням практично ті самі особи мали виключне право порушувати перед спеціальними колегіями питання про розгляд дисциплінарної справи.

Дослідники зазначають, що в 40-х роках як альтернатива органам юстиції у справі державного керівництва судами дедалі більшого значення набували контрольні, наглядові та інші повноваження Верховного Суду СРСР і Верховних Судів союзних республік. Новий порядок дисциплінарної відповідальності суддів був одним із перших кроків на цьому шляху.

Радикальна реформа тоталітарного судівництва почалася після смерті Й. В. Сталіна. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1953 р. були ліквідовані зловісна Особлива нарада при МВС, що розглядала кримінальні справи в позасудовому порядку, а також «трійки» і «двійки» з аналогічними повноваженнями. Скасовувався особливий порядок розслідування та судового розгляду справ про контрреволюційне шкідництво, терористичні акти й диверсії, встановлений у грудні 1934 р.[965] Указом Президії BP СРСР від 29 квітня 1954 р.[966] були ліквідовані спеціальні табірні суди, а їхні справи передані за підсудністю до загальних судів. Весною 1953 р. були ліквідовані обласні трибунали військ МВС.