Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Міністерство юстиції УРСР мало також орієнтувати суди щодо пріоритетних напрямів їхньої діяльності. Так, від самого початку радянського судочинства склалася практика проведення державних кампаній із боротьби з тими чи іншими злочинами та антигромадськими вчинками. У досліджуваний період було прийнято чимало урядових постанов, де Міністерству юстиції прямо приписувалося дати ті чи інші прямі вказівки судам. Так, постановою Ради Міністрів УРСР від 9 липня 1947 р. № 1104 Про заходи щодо охорони посівів і хліба в колгоспах і радгоспах Української РСР[960] доручалося «міністру юстиції Української РСР за погодженням з прокурором Української РСР дати спільно спеціальні вказівки слідчим і судовим органам про прискорений розгляд справ, зв’язаних з розкраданням та розбазарюванням хліба». Постановою Президії Верховної Ради УРСР від 30 березня 1948 р. Про розгляд скарг на недоліки в справі стягнення коштів (аліментів) на утримання дітей[961] приписувалося: «Доручити міністру юстиції Української РСР усунути всі недоліки, які ще мають місце в практиці роботи судів по розгляду справ по аліментах, дати судовим органам вказівки про забезпечення розгляду справ по аліментах в найкоротші строки та вживати потрібні заходи по розшуку батьків, які ухиляються від сплати аліментів. Організувати систематичний контроль за роботою судів та судових виконавців у справах стягнення аліментів». Слід урахувати, що чимало подібних вказівок Міністерству юстиції давалося негласно, зокрема «партійними каналами».

Проте дослідники зазначають, що «кампанійське» правосуддя поступово відмирало. Зокрема, велика за розмахом кампанія з викриття трудових злочинів не набула розвитку через помилки у процесуальному регулюванні й пасивність працівників органів юстиції. Ще більш невдало розвивалися кампанія з боротьби з розкраданням 1947 р., яка фактично тривала три місяці й загальмувала через саботаж судових чиновників, та кампанія з боротьби з необґрунтованим засудженням громадян[962]. Звичні для сталінщини обсяги репресій витримувались десь до 1949 р., а потім у 1952 р. (так би мовити, «у передсмертній агонії режиму») Й. В. Сталін ініціював новий розмах політичних репресій.

У другій половині 40-х років органи юстиції на всіх рівнях стають об’єктами постійної критики і «турботи» вищого партійно-державного керівництва. Так, були прийняті постанова ЦК ВКП(б) від 5 жовтня 1946 р. Про розширення і покращення юридичної освіти у країні, постанова ЦК КП(б)У від 18 грудня 1945 р. Про роботу судів і органів НКЮ УРСР, постанова ЦК КП(б)У і Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1946 р. Про недоліки боротьби з порушеннями соціалістичної законності і заходи по їх усуненню, які, з одного боку, приписували надавати всіляку допомогу кадровому і матеріальному забезпеченню судів, а з іншого — відзначали серйозні недоліки у діяльності органів юстиції.