Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6056-1
- Переводчик: Анатолій Сагак
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна». Краткое содержание книги:
У приватній лікарні Тіні Земля чоловік на ім'я Карл Корі одужує після автокатастрофи. Утративши пам'ять, він і не здогадується, що насправді є одним із дев'яти принців Амбера — Корвіном. Чоловік тікає з лікарні. Йому вдається знайти свою сестру, а потім і брата, відшукати дивну колоду карт Таро, на яких зображений і він сам, а потім пройти Лабіринтом... Згадавши, хто він насправді, Корвін прагне здобути корону Амбера.
Та він ще не знає, що проти королівства збираються злі сили...
Коли ми наблизилися до перевалу, шлях став крутішим, тож довелося сповільнитися. Білі ріки в небі набули червонявої барви, яка ставала все багрянішою, доки ми просувалися. Коли я таки дійшов до переходу, здавалося, наче весь світ залито кров'ю. Проїжджаючи широким скелястим перевалом, я потрапив у сильний вітер. Ландшафт ставав уже рівнішим, тож ми продовжували дертися вгору, хоч я й досі нічого не бачив за перевалом.
Щось задеренчало у скелях ліворуч. Я зиркнув туди, але не помітивши нічого, вирішив, що той звук був від падіння каменя. Та вже за пів хвилини Зірка піді мною смикнулася, страшно й болісно заіржала, а тоді, різко повернувшись праворуч, почала падати вперед.
Я вправно зіскочив із сідла, а коли ми впали, то побачив, що з її правого боку стирчить стріла. Після удару об землю я покотився вниз, а коли спинився, то глянув у напрямку, звідки та прилетіла.
Праворуч, на вершині гори за десять метрів від мене, стояла постать з арбалетом. Вона вже знову натягувала тятиву, готуючись до пострілу.
Я знав, що не зможу вчасно дотягнутися до нападника, аби зупинити його. Тому почав підшуковувати камінь завбільшки з бейсбольний м'яч. Знайшов його в підніжжі кручі позаду себе, підняв і спробував не дати гніву впливати на точність кидка. Вона й справді не постраждала, зате лють посилила удар.
Камінь потрапив зловмиснику в ліву руку, і він закричав, випускаючи арбалет. Зброя покотилася зі скелі й приземлилася на іншому боці стежки, практично навпроти мене.
— Сучий сину! — закричав я. — Ти вбив мого коня! Ти за це головою заплатиш!
Перетнувши стежину, я роззирнувся у пошуках найшвидшого способу, аби піднятися до нападника, і побачив лаз ліворуч. Поквапившись туди, я почав дертися вгору. За мить освітлення і кут зору стали кращими, тож вдалося краще розгледіти чоловіка, який, зігнувшись удвоє, масажував руку. То був Бранд. Його волосся видавалося ще рудішим на тлі кривавого неба.
— Ну ось і все, Бранде, — мовив я. — Шкодую лише, що ніхто інший не зробив цього раніше.
Він випростався і з хвильку дивився, як я піднімаюся. Свого меча Бранд не витягував. Щойно я виліз на вершину й опинився метрів за сім від нього, братик склав руки на грудях та опустив голову.
Я витягнув Ґрейсвандір і підійшов ближче. Визнаю, що був готовий убити його — байдуже, в цій чи в іншій позі. Червоне світло темнішало, аж доки мене не охопило відчуття, ніби ми купаємося в крові. Навколо нас завивав вітер, а з долини лунали удари грому.
Він просто розтанув переді мною. Його обриси стали тьмянішими, а коли я дійшов до місця, де стояв брат, він уже повністю зник.
Лаючись, я з хвильку постояв і пригадав історію про те, що Брандові якось вдалося перетворитися на живий Козир, здатний дуже швидко переноситися будь-куди.
Знизу долинув шум...
Кинувшись до краю кручі, я поглянув униз. Зірка досі дриґалась і спливала кров'ю, а мене наче краяли ножем по серцю. Але то було не єдине сумне видовище.
Унизу стояв Бранд. Він підняв арбалет і почав готувати його до нового пострілу.
Я знову пошукав камінь, але потрібного під рукою не трапилося. Тоді зауважив такий камінець позаду себе, там, звідки я прийшов. Я поквапився до нього, сховав клинок у піхви й підняв камінь — він був як кавун. Повернувся до краю кручі, аби знайти Бранда, — і не побачив його.
Раптом я відчув себе надзвичайно незахищеним. Він же міг перенестися в будь-яку виграшну позицію і цієї-таки миті підстрелити мене. Я упав, приземлившись на власний камінь. За мить почув удар стріли праворуч, А потім — гигикання Бранда.
Я знову підвівся, знаючи, що йому знадобиться принаймні дещиця часу, аби перезарядити зброю. Простеживши за напрямком сміху, я побачив брата на виступі по той бік перевалу — Бранд розташувався на п'ять метрів вище, ніж я, і на двадцять метрів далі.
— Вибач за коня, — гукнув він.— Я ціливсь у тебе. Але ці кляті вітри...
До того часу я вже зауважив нішу й перебіг до неї, прикриваючись каменем, як щитом. З цієї клиноподібної тріщини я спостерігав, як брат припасовує нову стрілу.
— Складний постріл, — закричав він, здіймаючи зброю. — Справжній виклик моєму мистецтву стрільби. Але спробувати, без сумніву, варто. У мене ще багато стріл.
Він гигикнув, прицілився і вистрілив.
Я низько схилився, тримаючи перед собою камінь, але стріла вдарила за два фути праворуч.
— Я мав здогадатися, що таке може трапитись, — сказав Бранд, знову налаштовуючи зброю. — Треба було взяти до уваги опір вітру.
Я роззирнувся в пошуках дрібніших камінців, щоб використати їх як боєприпаси, але поблизу таких не було. Тоді згадав про Камінь. Він мав би рятувати мене у разі безпосередньої загрози. Та я припустив, що такий захист поширювався тільки на близьку відстань, а Бранд був у курсі цієї особливості й користувався нею. Втім, чи не було ще чогось, що можна було зробити з Каменем, аби завадити братові? Бранд надто далеко, щоби спробувати паралізувати його, але ж якось я його здолав, контролюючи погоду. Стало цікаво, чи далеко буря. Я потягнувся до неї і зрозумів, що знадобиться кілька хвилин, яких у мене не було, аби встановити необхідні умови й шваркнути його блискавкою. Але вітри — інша справа. Я доторкнувся до них, відчув їх...
Бранд був практично готовий вистрелити знову, однак на перевалі засвистіли вітри.
Не знаю, куди влучила його наступна стріла. Головне, що не в мене. Брат знову заходився налаштовувати зброю, а я почав ладнати фактори для удару блискавки...
Коли Бранд приготувався і знову підняв зброю, я ще раз здійняв вітри. Я бачив, як він цілиться, глибоко вдихає і затамовує подих. А потім опускає зброю й дивиться на мене.
— Мені щойно спало на думку, — гукнув він, — що вітри у тебе в кишені, правда? Це шахрайство, Корвіне.
Він роззирнувся.
— Отже, треба знайти позицію, де це не матиме значення. Ага!
Я продовжував займатися підлаштуванням грозових факторів, щоби спалити його, але умови все ще не були готові. Я підвів очі до червоного і смугасто-чорного неба: щось схоже на хмару утворювалося над нами... Скоро, але ще ні...
Бранд потьмянів та знову зник. Я божевільно вишукував його повсюди.
А тоді він опинився просто переді мною. Брат зайшов з мого боку перевалу. Стояв на десять метрів південніше за мене, і вітри залишились у нього за спиною, тож я знав, що не встигну зрушити їх вчасно. Обміркував ідею кинути в нього камінь. Але тоді Бранд просто відхилиться, а я позбудусь єдиного щита. З іншого боку...
Він підняв арбалет до плеча.
«Виграй час!» — кричав у голові внутрішній голос, доки я продовжував чаклувати з небесами.
— Перш ніж ти вистрелиш, Бранде, скажи мені дещо. Гаразд?
Він завагався, а тоді опустив зброю на кілька дюймів.
— Що?
— Чи правду ти казав про те, що трапилося, — про тата, Лабіринт, наступ Хаосу?
Він закинув голову назад і коротко, гавкітливо засміявся.
— Корвіне, — мовив Бранд. — Я навіть не можу висловити, наскільки мені приємно бачити, як ти помираєш, не знаючи чогось дуже важливого для себе.
Він знову засміявся і почав здіймати зброю. Я хотів було швиргонути камінь і кинутися на брата. Але ніхто з нас не встиг завершити почате.
Згори пролунав дикий лемент, і шматочок неба відділився, щоб упасти Брандові на голову. Брат закричав і випустив арбалет. Він підняв руки над головою, щоб захиститися від нападника. Це був червоний птах, народжений батьковою рукою з моєї крові, який раніше приніс Камінь, а тепер повернувся, аби захистити мене.