Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Давно ми з вами не бачилися, дорогий Рігу, — сказала пані Судрі, беручи руку колишнього бенедиктинця і виходячи з ним на терасу.
— Шлунок мій погано травить, — відповів старий лихвар. — Подивіться-но, обличчя в мене майже таке ж червоне, як у вас…
Поява Рігу на терасі збудила, як і слід було чекати, вибух веселих привітань серед усіх присутніх.
— Ссст… Ригу-не!.. От вам ще один каламбур! — вигукнув збирач податків Гербе, простягаючи руку Рігу, який вклав в неї свій вказівний палець.
— Непогано! Непогано! — сказав маленький мировий суддя Саркюс. — Він і справді не від того, щоб постригти овець, наш бланжійський пан.
— Пан! — з гіркотою відповів Рігу. — Я вже давно не півень у своєму селі.
— А курочки кажуть зовсім не те, старий грішнику! — вигукнула пані Судрі, грайливо вдаряючи Рігу своїм віялом.
— Як ми себе почуваємо, мій дорогий метр? — сказав нотар, вітаючи свого головного клієнта.
— Так собі,— відповів Рігу, знову вкладаючи свій вказівний палець у руку нотареві.
Цей жест, яким Рігу зводив потиск руки до найхолоднішого вияву привітання, одразу змалював би всю цю людину тим, хто зовсім не знав її.
— Пошукаємо куток, де б ми могли спокійно поговорити, — сказав колишній чернець, глянувши на Люпена й пані Судрі.
— Повернімося в вітальню, — відповіла королева. — Ці пани, — додала вона, вказуючи на Гурдона-лікаря й Гербе, — сперечаються про другорядний предмет.
Пані Судрі поцікавилася предметом суперечки; Гербе, завжди готовий до дотепу, сказав їй: «Це предмет другорядний». Королева прийняла це за науковий термін, і Рігу всміхнувся, почувши ці слова, повторювані з претензійним виглядом.
— Яких нових справ ще понаробив Оббивальник? — спитав Судрі, сідаючи поруч з дружиною і обіймаючи її за талію.
Як і всі старі жінки, пані Судрі багато пробачала за публічний вияв ніжності.
— Цього разу, — відповів Рігу, знижуючи голос, щоб подати приклад обережності,— він поїхав у префектуру добиватися виконання вироку й просити військової сили.
— Отут йому і край! — сказав Люпен, потираючи руки. — Буде бійка.
— Буде бійка? — зауважив Судрі.— Як знати. Коли його друзі — префект і генерал — пришлють ескадрон кавалерії, селяни ні на яку бійку не підуть… Можна ще, як-не-як, перемогти суланжських жандармів, але спробуйте-но встояти проти кавалерійської атаки!
— Сібіле чув, як він говорив щось далеко небезпечніше, от чому я й приїхав, — продовжував Рігу.
— О, бідна моя Софі! — сентиментально вигукнула пані Судрі.— До яких рук потрапили Еги! От що дала нам революція: хвальків у генеральських еполетах! Не важко, здається, було здогадатися, що коли пляшку перевернуто, то гуща попсує все вино…
— Він має намір поїхати в Париж і інтригувати в хранителя печаті про цілковиту зміну складу суду.
— А, — сказав Люпен, — він збагнув небезпеку.
— Якщо зятя мого призначать заступником департаментського прокурора, тут нічого не заперечиш, а на його місце віч посадить якогось відданого йому парижанина, — продовжував Рігу. — Якщо він доб'ється місця в департаментському суді для пана Жандрена і призначення нашого слідчого Гербе головою оссерського суду, він переплутає нам всі карти!.. Жандармерія вже за нього, коли ж за нього буде й місцевий суд і він збереже при собі таких порадників, як абат Бросет і Мішо, нам буде не мед; він може нам наробити чимало шкоди.
— Як це так, що за п'ять років ви не зуміли покінчити з абатом Бросетом? — спитав Люпен.
— Ви його не знаєте; він обережний, наче той дрозд, — відповів Рігу. — Він — не чоловік, оцей священик, він не звертає ніякої уваги на жінок; я не знаю за ним жодного захоплення, він неприступний. Зате генерал через свою дражливість подає приводи весь час. Людина з пороком завжди слуга своїх ворогів, коли ті вміють використати цю слабку струнку. Сильні тільки ті, хто керує своїми пороками, а не ті, хто йде в них на повідку. У селян усе в порядку, наші не дають дихнути абатові, але поки що з ним нічого не можна зробити. Так само і з Мішо; такі люди, як вони, занадто досконалі, треба, щоб господь бог прибрав їх до себе…
— Треба б їм підсунути служниць, що добре намилюють сходи, — сказала пані Судрі, збуджуючи в Рігу легкий, але різкий рух, який роблять дуже хитрі люди, почувши про якісь хитрощі.
— В Оббивальника є ще одне слабке місце: він кохає свою дружину, і його можна схопити з цього боку…