Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Після війни. Історія Європи від 1945 року
Після війни. Історія Європи від 1945 року - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Після війни. Історія Європи від 1945 року

Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:

Події Другої світової війни ще пів століття змушували здригатися всю Європу. «холодна війна», розрив між Сходом і Заходом, змагання між комунізмом і капіталізмом — усе це зараз уже не поясниш як залізну політичну логіку й ідеологічну потребу. Повоєнний світ змінився — старі режими віджили своє, і почала зароджуватися нова Європа.
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
1 ... 180 181 182 183 184 185 186 187 188 ... 560
Перейти на страницу:

Це здавалося особливо очевидним для британців. Для будь-кого, хто виріс у післявоєнній Британії (як автор цих рядків), «Англія», «Британія» та «Британська імперія» були майже синонімами. Мапи світу в початковій школі густо вкривав червоний колір — колір імперії; підручники з історії приділяли багато уваги британським завоюванням, особливо в Індії та Африці; кінохроніки, випуски радіоновин, газети, ілюстровані журнали, книжки для дітей, комікси, спортивні змагання, упаковки для печива, етикетки для консервованих фруктів, вітрини м’ясних магазинів — усе нагадувало про центральну роль Англії в історичному й географічному серці міжнародної морської імперії. Назви міст, річок та політичних посад у колоніях і домініонах були так само знайомі, як і їхні аналоги в самій Великій Британії.

Свою «першу» колонію Британія втратила в Північній Америці; її наступниця, якщо й постала не зовсім «у нападі неуважності», була чим завгодно, тільки не витвором мистецтва. Її охорона, надання послуг й адміністрація коштували дорого, і — як і у французьких колоніях у Північній Африці — її найпалкіше оцінила і найзавзятіше за неї боролася купка фермерів-поселенців та ковбоїв у таких місцях, як Кенія чи Родезія. «Білі» домініони (Канада, Австралія, Нова Зеландія) та Південна Африка були незалежними; однак їхня офіційна відданість Короні, емоційні зв’язки з Британією, продукти, сировина та військові, яких вони могли постачати, фактично вважалися британським національним ресурсом. Матеріальна цінність інших складових Британської імперії була не такою очевидною, як їхні стратегічні функції: британські володіння в Східній Африці — так само як і різноманітні території та порти під контролем Британії на Близькому Сході, навколо Аравійського півострова й Індійського океану — насамперед були додатком до головної імперської перлини Британії — Індії, до якої в той час входили землі, що пізніше стануть територіями Пакистану та Бангладеш, а також Шрі-Ланки та Бірми[196].

Усі європейські колонії були набуті фрагментарно, епізодично й (за винятком наземних та водних маршрутів, які обслуговували Британську Індію) практично без будь-якого системного підходу до територіальної логіки чи економічної вигоди. Іспанці вже втратили більшу частину імперії, спочатку поступившись нею британцям, а потім — через вимогу незалежності від своїх власних переселенців і зрештою зростання моці Сполучених Штатів, що і тоді, і тепер було причиною узвичаєного серед іспанців антиамериканізму. Залишалися тільки анклави в Марокко та Екваторіальній Гвінеї, закинуті Франко (незмінним реалістом) у період між 1956 і 1968 роками.

Однак більша частина Африки та Азії все ще перебувала в руках європейців. Колоніями керували або напряму з метропольних столиць, або через призначених інтелектуалів, які отримали освіту в Європі, або ж через місцевих правителів, які улесливо ставилися до своїх європейських господарів. Політики післявоєнної Європи, які з іншими людьми не спілкувалися, здебільшого не знали про швидке зростання націоналістичних настроїв серед нового активного покоління, яке підросло в імперських володіннях (за винятком, можливо, Індії, хоча й там масштаб цих настроїв і рішучість місцевого населення довго недооцінювали).

Тож ані британці, ані інші європейські колонізатори, які ще мали території, не очікували близького розпаду своїх володінь чи впливу з-поза океану. Як стверджує британський історик Ерік Гобсбаум, у 1939 році кінець європейських колоніальних імперій здавався дуже далеким навіть студентам на семінарах для молодих комуністів з Британії та її колоній. Шість років по тому світ усе ще був поділений на правителів і тих, ким правили, сильних і слабких, багатих і бідних, — тож здавалося неможливим подолати цю прірву в найближчому майбутньому. Навіть у 1960 році, коли минуло багато часу після того, як глобальний рух за незалежність набрав обертів, 70% валової продукції світу та 80% економічної доданої вартості у виробництві припадало на Західну Європу й Північну Америку.

Крихітна Португалія — найменша та найбідніша з європейських колоніальних держав — отримувала сировину за надзвичайно вигідними цінами з її колоній в Анголі та Мозамбіку. Вони ж надавали готовий ринок для португальського експорту, який у світі був неконкурентним. Отож Мозамбік вирощував бавовну для ринку португальських товарів, а не їжу для своїх громадян; така ринкова деформація давала значні прибутки та спричиняла голод, від якого регулярно страждало місцеве населення. За цих умов та попри невдалі повстання в колоніях і військові перевороти всередині країни, деколонізація Португалії щосили затримувалась[197].

вернуться

196

Із 1989 року — Республіка Союз М’янма. — Прим. наук. ред.

вернуться

197

У 1968 році (коли повстання в Анголі, що розпочалося в лютому 1961 року, тривало вже сім років) португальського диктатора, вченого Антоніу ді Олівейра Салазара запитали, коли він прогнозує незалежність Анголи та Мозамбіку, португальських колоній в Африці. «Це проблема на століття, — відповів він. — Через п’ятсот років. А тим часом вони мусять і далі брати участь у процесі власного розвитку» (Див.: Tom Gallagher, Portugal. A Twentieth-Century Interpretation, 1983, p. 200). Принципове несприйняття сучасного світу з боку Салазара ввійшло в історію: йому вдалося не пускати «кока-колу» в країну впродовж більшої частини 1950-х років — на це не спромоглися навіть французи.

1 ... 180 181 182 183 184 185 186 187 188 ... 560
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)