Після війни. Історія Європи від 1945 року

Ба більше, американізація Західної Німеччини — та повсюдність окупантів-іноземців — кардинально відрізнялася від очищеної Німеччини народних бажань, які на початку 1950-х зростали на ґрунті ностальгійного німецького кіно. Ці стрічки так званого «вітчизняного» («Heimat») кінематографу, зазвичай зняті посеред гірських пейзажів Південної Німеччини, оповідали історії про кохання, вірність та згуртованість, а герої були вбрані в місцевий традиційний одяг або ж відповідно до певного історичного періоду. Безсоромно позбавлені смаку, ці шалено популярні розваги часто майже точно копіювали фільми нацистської доби, часом під тими самими назвами (наприклад, «Дівчина з чорного лісу» 1950 року — рімейк однойменної стрічки 1933 року); їх створювали режисери на кшталт Ганса Деппе, який за нацистів зажив великого успіху, або навіть їхні учні, молодші кінематографісти, як-от Рудольф Шюндлер.

Їхні назви — «Зелене пустище» (1951), «Край усмішок» (1952), «Коли білі лілії знову зацвітуть» (1953), «Вікторія та її гусар» (1954), «Вірний гусар» (1954), «Веселе селище» (1955), «Коли квітнуть альпійські троянди» (1955), «Розі з чорного лісу» (1956) та десятки інших — нагадували про безтурботних людей і країну, де немає ані бомбардувань, ані біженців, про «глибоку Німеччину» — цілісну, сільську, незайману, щасливу й біляву. Позачасовість цих кінофільмів також створювала заспокійливий образ країни та людей, вільних не лише від окупантів зі Сходу та Заходу, а й від провини, а також не заплямованих власним нещодавнім минулим.

«Вітчизняне» кіно відображало провінційність і консерватизм ранньої Федеративної Республіки, щире бажання, щоб їй дали спокій. Цій демобілізації в Німеччині, напевно, також сприяла непропорційна частка жінок серед дорослого населення. За даними першого післявоєнного перепису, проведеного в 1950 році, третину західнонімецьких домогосподарств очолювали розлучені жінки або вдови. Навіть після того, як у 1955‒1956 роках військовополонені, яким вдалося вижити, повернулися із СРСР, перекіс не зник: у 1960 році жінки у Федеративній Республіці чисельно переважали чоловіків у співвідношенні 126 до 100. Як і в Британії чи Франції, тільки ще більшою мірою, люди найдужче переймалися родинними й побутовими питаннями. У цьому світі жінок, чимало з яких працювали повний день, самі виховували дітей[195] і водночас жили із жахливими особистими спогадами останніх місяців війни та ранньої післявоєнної доби, мало цікавили дискусії про націю, націоналізм, переозброєння, воєнну славу чи ідеологічні протистояння.