Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Мав звичку вбивати козацьких парламентерів і польський коронний гетьман Ярема Вишневецький, та ніхто – на жаль, йому за це не помстився.
Ця бандитська практика дожила в Москві (а, як же!) й наших часів. Підчас Угорського повстання за свободу 1956 мали розпочатися й мирні переговори, але…Угорських парламентерів, на чолі з генералом Палом Малетером, було зрадницьки заарештовано та розстріляно. «Демократичний» Захід тоді проковтнув і це. Нагадаємо, на всякий випадок, що у Москві тоді заправляв біснуватий Хрущов, а совєцьким послом у Будапешті був такий собі без роду–племені, відомий згодом Ю. Андропов.
Можна було би скласти їм не меншого реєстру щодо поводження з військовополоненими. Вчителі московитів із «другого Риму», ота греко–сирійська потолоч, – мали звичку осліплювати полонених, відпускаючи додому; або заморювали їх голодом у себе. Учні, що ж, бували набагато різноманітніші; як знову без зайвих емоцій свідчить нам російський історик:
Нижегородці, взявши полонених у мордви, затравлювали їх собаками. Смоленяни підчас своїх походів на Литву садили на палі немовлят, інших вішали стрімголов на жердинах, дорослих давили поміж колодами і т. п.; про знущання псковичів над ратниками Вітовта ми відмовляємося повідомити нашим читачам (ти диви, які ніжні! – О. Б. При великому бажанні читач зможе знайти потрібне або у «Русской летописи по Никонову списку», Санкт–Петербург, 1788, т. V, с. 93, або – відповідно, у «Полном собрании русских летописей», Санкт–Петербург, 1897); Підчас походу московських військ на Улу–Махмета ратники дорогою грабували та мучили своїх, росіян; митрополит Iона каже про вятичів, що вони підчас своїх походів з Шемякою силу православних перемучили, переморили, кого у воді потопили, кого в ізбах поспалювали, кому очі повиколювали, немовлят на палі садовили, узяли полонених більше як півтори тисячі та продавали татарам.