Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Спання по обіді відносилося до всіх, хто його мав, цей обід, або й не мав. Москва на той час порожніла та її могли взяти голими руками її «бєсчіслєнниє враґі».
Биття було різним, як владним реґламентованим, так і народним, стихійним, так би мовити. Не можна було бити вище стоячих у тій «лінії панів» (або «холопів»), а тільки нижче лежачих; а рівний – міг дати й по пиці. Биттям, зокрема, було переповнене родинне життя, бо воно передписувалося правилами отого, правильного життя. От, що пише книжка про правильне родинне життя ХVI ст. – славетний російський «Домострой», – про дітей:
Любити та берегти їх і страхом рятувати; навчаючи та караючи, і з оглядкою бити. Карай сина свого від юності, та буде покоїти тебе в старості; не будь слабим б’ючи молодика: коли жезлом б’єш його – не помре, а здоровий буде; б’ючи по тілу – душу його позбавляєш смерті.
Не відстає й пізніший Симеон Полоцький (приїхав до Москви 1664), який пише, що:
Хто задовольняється одним «словєсним увєщанієм», той неприйнятний Богові. Не заощаджуйте, батьки, жезлів ваших, частуйте дітей ваших не душешкідливим лобизанням, а норововиправним побиттям.
Російський історик повідомляє нам наступне, з давніх часів та аж по недавні:
Поводження чоловіків із дружинами було таким: звичайно у чоловіка висів канчук, виключно для покарання дружини, що називався «дурак»; за ницу провину чоловік тягав дружину за волосся, роздягав голяком, прив’язував вірьовкою та бив «дураком» до крові, це звалося вчити дружину; у інших замість канчука була лозина, та дружину нею сікли як малу дитину; а в інших – дубина та дружину били як ту худобу. Таке обходження не тільки не засуджувалося, але й було ще моральним обов’язком чоловіка. Хто не бив дружини, про того благочестиві люди казали, що він дому свого не будує і про душу не турбується, і сам погублений буде, і в цьому світі й у майбутньому, і дім свій погубить.