Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 178 179 180 181 182 183 184 185 186 ... 548
Перейти на страницу:

Але, це тільки один варіант виправдання, є ще й другий. Бо був у автора й варіант для більш заможної півночі, де простору було й побільше. Виявляється, що:

Ні, топка по–чорному була древнім, простим, єдино доступним та ефективним засобом проти епідемій. Наші предки, природно, нічого не знали про віруси грипу, дизентерійну або чумну паличку й мікроби, але інстинктивно, досвідом знайшли метод дезинфекції, що разом із виморожуванням ізб за тріскучих морозів створювало більш гігієнічну атмосферу у житлах.

(теж там, с.92)

Дизентерійною є не паличка, а амеба, яка вже не є мікробом, але… звідки про це знати авторові? Він же, як у них кажуть – «пісатєль», а не «чітатель». Отже, значить – не бідність. Бо, й дійсно, вартість димоходу не може становити більше десь 10% вартості печі. А значить – не бідність; добре.

Звернення до наукових досліджень відкриває нам доволі цікаву картину московського життя в ХVI ст. Виявляється, що «курниє ізби» полюбляли й феодали, яким гріх було скаржитись на бідність:

Жилою будовою феодального двору була «ґорніца». Не завжди ці «ґорніці» мали «косящаті вікна», та й не всі вони були з білими печами…

(Очерки русской культуры ХVI века, Г. Громов, Жилище, Москва, 1977, с. 195).

Біла піч – то піч саме з димоходом, отже… Дещо нижче читаємо:

Але, і для багатих помешкань такі печі були, схоже, рідкістю. Переважна частина жилих приміщень топилася «по–черному», коли дим із печей потрапляв до ізби підчас топки та виходив через спеціально прорублене димове вікно, двері, шпарини.. На деяких малюнках ХVI ст. уже є зображення дерев’яних «димніц», які не були пічними трубами, а трубами для витягування диму з ізби. Подібні «димниці» були в курних ізбах селян ХIХ ст.

(теж там, с. 200)

Що ж, відомості досить вичерпні.

Так виявляється, що рабовласники, які чужим трудом могли жити у розкошах, – жили в такому ж самому свинстві. Хоч свинство це було й розлегліше, і заможніше.

Втім, могли бути на це й причини гідні всебічної поваги, як звичайно в Росії, – патріотичні. З цієї нагоди процитуємо великого патріота, поета Г. Державіна (теж із колишнiх татарів):

Мила нам добра весть о нашей стороне, Отечества и дым нам сладок и приятен!

Так, – може заради отого «дима отєчєства»? – що такий солодкий та приємний? Бо там його було аж у надвишку; та ще й кожного дня.

Зі звичного свинства спромігся своїх рабовласників, якось–такось, дещо витягти лише реформатор Пєтр I. Помивши, поголивши та вичесавши воші. У своєму займаному з європейських зразків «Зерцале» (доброї поведінки) навчив їх не сякатися на сусідів, не обтирати писок обрусом або подолом; не ригати за столом. Його європейська спадкоємиця, Єкатєріна II, – пішла ще далі: зобов’язала їх спілкуватися «благородною» французькою мовою, без матюків.

Та, все одно, наприкінці ХVIII ст. такий собі Е. Д. Кларк, професор Кембріджу, – напише, що за столом українського селянина більше чистоти, ніж у московського князя: нищивний присуд.

* * *

Але, від фізичних умов життя в Росії – повернемося до інших, соціальних, духовних…

Отже, для абсолютної більшості народу життя було рабським. Однак, над рабами були рабовласники, а їх вершиною, найбільшим рабовласником, рабами якого були інші рабовласники, був цар–самодєржєц. Над яким був уже тільки Бог.

З іноземців іще Зіґмунд Герберштайн – посол ґерманського імператора (ХVI ст.,), зазначає, що влада московського князя – нічим не обмежена та абсолютна. Та, про яку в Москві кажуть: воля князя – Божа воля.

Пізніше другий посол – Адам Олеарій з Голштину, твердитиме: про що не питай московита – він тобі нічого не скаже. Тільки бадьоро відрапортує: «Знать нє знаю, вєдать нє вєдаю. Про то знают Бог да вєлікій государь!» А моя, мовляв, хата – з самого краю.

Страх породжується жорстокістю, а жорстокості було вдосталь. В історії московській страх та жорстокість ідуть поруч: страх породжує жорстокість, жорстокість породжує страх, який скріплює все, без якого все розвалиться; пригадайте самозванців. Пошлемося, як звичайно, на російського історика, який чи не з повною байдужістю повідомляє нас, що:

У прикладах жорстоких покарань нема браку по джерелах; ратники молодого князя Васілія Алєксандровіча були піддані жорстоким покаранням: одним відрізали носи та вуха, іншим повиколювали очі, руки повідсікали… Коли 1462 р. були схоплені дружинники серпухівського князя Васілія Ярославіча, що задумали звільнити свого пана, то Васілій Темний звелив їх казнити – бити батогами, відрубати руки, різати носи, а декому відтяти голови.

1 ... 178 179 180 181 182 183 184 185 186 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)