Над Шпрее клубочаться хмари

— Дивно! У ваших інтересах було б звалити мене з ніг.

— Існує, гер Клуге, таке поняття, як професійна честь. Жодного разу в житті я не поступився нею.

— Ого, який гонор! Ну, просто театр! Втім, сказане мене цілком влаштовує. І як доказ цього — ось! — Він укинув до рота таблетки, запив їх склянкою води. Решту акуратно загорнув у папір, заховав у кишеню.

— А тепер беріть журнали й розташовуйтесь де хочете. — Рут тицьнула йому в руки все, що відібрала. — А ми займемося справою.

Рут і Ленау знову схилились над рецептами. Час від часу дівчина просить прочитати якесь нерозбірливе слово і кидає колючі репліки на адресу тих лікарів, які не шкодують ні чужих очей, ні чужого часу. Вона хоче привчити Петерсона до того, що під час роботи вони з Ленау розмовляють, притупити його слух. Інакше їй не сказати того, що вона повинна сказати. І якомога швидше. Немає сил перебувати в товаристві вбивці, виконувати його забаганки, залежати від його настроїв. Петерсон роздивляється журнал з напівголою красунею на обкладинці. Вуха у нього горять, і він час від часу хтиво облизує губи. Може, вона й справді так полонила його, що примусила забути про обережність. Навмання назвавши якісь ліки, Рут підсовує рецептурний бланк ближче до старого.

— Гер Ленау, погляньте-но! — каже вона тихо, косуючи на Петерсона. Той захоплений журналом і не звертає на них найменшої уваги. — Про цього лікаря кажуть, що він одного разу… — Вона схиляється до вуха старого і тихо шепоче: — Накажіть мені витерти ганчіркою підлогу. Я почну від тієї стіни. Коли наближусь до дверей, ви вийдіть у провізорську і впустіть що-небудь на підлогу, наприклад, графин з водою. Почувши шум, він кинеться подивитися, в чому справа, я тим часом, а ви… — Петерсон перегортає сторінку, і Рут, не обірвавши фрази, тільки ледь змінивши тон, голосно запитує: — То відкласти цей рецепт? Вдруге наш вельмишановний гер Ленц помиляється в дозуванні. Якщо й надалі він буде такий неуважний…

— Гаразд, доведеться увечері зайти до нього. Дайте мені чистий бланк, я сам випишу ліки в потрібних дозах.

Рут неквапно стежить за його рукою, на довгому аркушику тільки три слова: «Нам треба поговорити наодинці».

Дівчина ледве не плаче від розчарування. Невже так важко зрозуміти те, що вона не встигла доказати? Якщо двері будуть відчинені, хтось з постійних клієнтів неодмінно намагатиметься ввійти, незважаючи на спущені жалюзі. І кожному впаде у вічі те, що двері не зачинені на засув, а з жалюзі зняті замки. Це викличе тривогу. З одинадцятої до дванадцятої — години пік. Люди йдуть потоком. Хтось смикне за ручку і увійде в зал. Треба, щоб батько Ернста, заховавшись за дверима провізорської, жбурнув під ноги злочинцеві столик або оглушив його ззаду чимось важким. Тоді ті, хто ввійде, накинуться на нього і обеззброять. Втім, важко передбачити, як розгорнуться події далі.

Намилувавшись красунями в журналах, Петерсон відсовує їх, підводиться і ходить по кімнаті, мов загнаний у клітку звір, насторожено прислухаючись до звуків, що долинають з вулиці.