Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— Я можу йти, гер Нунке?
— Звичайно. Чекаю вас увечері.
Фред причинив двері кабінету. Чути було, як він іде через їдальню, виходить у передпокій, одягається. Ще декілька кроків. М’який стук дверей, клацає замок.
Зітхнувши, Нунке запалює сигарету і одразу ж кидає її в попільничку. Смак тютюну викликає в ньому відразу, дере горло, груди зсудомило. Треба випити щось гаряче, вкритися теплим пледом і спробувати заснути. Присівши на канапу, він натискує на грушу дзвінка, що звисає з торшера, і не забирає пальців з довгастої білої кнопочки до того часу, поки з їдальні не долинає човгання Зельминих капців. Служниця недочуває.
— Та чую вже, чую, не глуха, — бурмоче стара, звикла до забаганки панів. Треба ж було все приготувати. Вона опускає тацю з сніданком на стіл, підсовує до канапи журнальний столик, накриває його сніжно-білою серветкою і повільно й урочисто розкладає принесену їжу: оладки, соусник з розтопленим маслом, дрібно нарізане яйце з грибами, вазочку з джемом, хрустке домашнє печиво і справжню джезву з кавою. Подарував її Нунке один з секретарів турецького посольства на знак «дружби і взаєморозуміння». Це було ще на початку його роботи в розвідці. «Взаєморозуміння» з секретарем турецького посольства одразу висунуло новачка Нунке з лав пішаків у шерегу працівників найбільш здібних і перспективних. З того часу він усюди возить цю джезву. Вона слугує йому своєрідним талісманом; застерігає від помилок, віщує нові успіхи. От і зараз він з ніжністю поглядає на її блискучу поверхню.
— Залиште тільки каву і печиво, — наказує він служниці. — І ще підігрійте склянку молока. У нас є молоко?
— Тільки в банках, — презирливо кривиться Зельма.
— До дідька банки! Принесіть мені кип’ятку! Звичайного кип’ятку і захопіть електроплитку, бо поки ви дошкандибаєте сюди з кухні…
— Моїм ногам стільки ж років, скільки й мені. І відходили вони, топчучись довкола вас…
— Ну, ну, Зельмо, не гнівайтесь. Я не хотів вас образити. Просто захотілось гарячого, зігріти груди.
— Тоді випийте липового цвіту. Хочете, заварю? Тільки доведеться зачекати, поки настоїться. Пригадуєте, фрау Тільда завжди, коли ви хворіли, поїла вас духмяним настоєм з липового цвіту.
Він уже не слухає стару Зельму. Думки Нунке повертаються до Лютца й дорученого Фредові завдання. Якщо тому пощастить, то через два-три дні Бауман замовкне навіки.
Служниця щось і далі говорить, але Нунке випроваджує її рухом руки.
«…А що коли його викличуть на допит сьогодні? Або вже викликали. Деякий час Бауман триматиметься, доводитиме своє алібі і так далі. Отже, щоб здійснити задумане, у нас ще є час. А втім, береженого бог береже. Треба завтра ж на місці розвідати обстановку. Так, саме завтра».
Нунке підвівся, відштовхнув журнальний столик, на підлогу ледь не впала чашка, з джезви вилилась уся кава. З відразою, навіть з якимось забобонним жахом Нунке дивиться, як розпливається по білій серветці темна пляма. Він крутить телефонний диск, чути то довгі, то короткі гудки. В одному випадку абонент не відгукується, у другому — телефон зайнятий. Скільки можна патякати, чорт забирай! Нарешті довгий гудок і знайомий голос:
— Вибачте, гер Нунке, але я тільки недавно повернувся від вас і займався дорученою мені справою. Дещо обміркував дорогою, дещо з’ясовував по телефону.
— Скажіть, вам не здається, що добре було б усе розвідати на місці?
— Саме про це я й хотів порадитися з вами. Розмова ця не телефонна, і, якщо дозволите, я години через три-чотири буду у вас.
Фред нервово ходить по кабінету. Зупиняється біля телефонного столика, але одразу ж відсмикує руку від апарата. Як бути? Подзвонити Марії, сказати, що є квитки в кіно? Небезпечно. Але, якщо навіть вони зустрінуться увечері, то з Зеллером вона побачиться тільки завтра, і вже буде пізно. Що, власне кажучи, буде пізно? Хіба він сам не може поквитатись з убивцею Лютца — нікчемою, про якого рідна матір каже, що його повинна покарати караюча десниця. От Григорій Гончаренко і буде цією «караючою десницею». Від імені всіх чесних людей він помститься за людину, яка намагалась виховати в своїх учнів ненависть до фашизму, до війни і вбивств. Хто такий Бауман? Жалюгідний, продажний покидьок. Зберегти йому життя, щоб він давав свідчення про Нунке? Але ж він навіть не чув прізвища Нунке… Спокійно, Григорію. Слід усе точно зважити і розрахувати. Головне зараз встановити, хто той агент, який має важливе завдання. Щоправда, є ще одна складність: начальникові Каровської поліції може здатися підозрілим, що я приїжджаю вдруге. Послати когось, попросити Горенка, щоб Народна міліція сама розправилася з Бауманом? Але тоді агент Нунке з лишиться нерозкритим і зможе завдати чимало шкоди… Ні, треба їхати самому. Знайти вагомий привід.