Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Вони минули зал, заглянули в кухню. Там нікого не було. Двома стрибками Петерсон опинився біля дверей, що вели на вулицю, — вони були замкнені. Вихопив з кишені ключ, вставив його в замкову щілину, швидко повернув, штовхнув двері, але вони не піддавалися. Тоді він обернувся до Ленау, вистрелив у нього і побіг сходами нагору.
Старий упав, обливаючись кров’ю.
Тим часом Рут, тремтячи від страху, вибігла на вулицю, зачинила двері на висячий замок і кинулась до першого ж автомата. їй вдалось швидко з’єднатися з поліцією і розповісти про все, що сталося в аптеці. Її заспокоїли, сказали, що машина негайно виїздить.
Дівчина, знесилівши, притулилась до стіни і так простояла кілька хвилин. Потім здригнулась, поглянула на годинник. Була без чверті одинадцята.
Між одинадцятою і дванадцятою мав прийти Ернст. їй раптом захотілося побачити його, притиснутись до його грудей, це безглузде бажання на мить відтіснило всі інші думки.
— Дівчино, що з вами? — звернувся до неї американський офіцер, який проходив мимо. — Така красуня і в такому відчаї. Може, я вам чимось допоможу?..
— Так, так, — затинаючись, відповіла Рут. — Я працюю тут, в аптеці. До нас уранці ввірвався Петерсон, той самий вбивця, про якого писали в газетах… Я зачинила його в аптеці, але боюсь, що він може звідти втекти через вікно другого поверху.
Американський офіцер поранив злочинця, коли той видирався по ринві вгору, та Петерсон таки дістався до горища. Поліцаї швидко оточили весь квартал.
Через кілька годин серед руїн одного з будинків вони відшукали Петерсона. Коли двоє накинулись на нього, він, зібравши останні сили, вдарив одного з них ножем. Той, скрикнувши, упав, але другий заломив Петерсону руки за спину і замкнув наручники.
А в цей час карета «швидкої допомоги» везла важкопораненого Себастьяна Ленау. Він був непритомний. Біля нього сиділа, ридаючи, Рут.
В робочому кабінеті Шульца пролунав телефонний дзвінок. Перехилившись через стіл, Фред зняв трубку.
— Це ви, гер Шульц?
— Так.
— Говорить Зепп. Дзвоню з автомата. Вирвався на декілька днів у Берлін. Якщо не заперечуєте, запрошую вас посидіти в ресторані. Можемо поїхати у «Голубий ангел».
— Цієї вітряної погоди у мене весь час болить голова. В задусі ресторану я буду для вас поганим співбесідником. Якщо не заперечуєте, чекатиму вас у себе о сьомій годині, обіцяю, що ми гарно проведемо час. Я прихопив з Гамбурга кілька пляшок англійського віскі.
— Чудово, Фред. Буду рівно о сьомій.
— З того часу, як Воронов перебіг до росіян, у школі все перемінилось. — П’яна посмішка блукала по обличчю Больмана. — Але про це говорити не можна. Поки що заміни Шлітсену не знайшли, тож керують нами головні начальники — бос і Нунке. Швидше за все школу розформують. Такі чутки витають у повітрі. І те, чим ми зараз займаємось, — спроба боса й Нунке виплисти на поверхню. Задумали грандіозну операцію, а от що з цього вийде?.. Все, годі! — раптом перепинив він сам себе і п’яно опустив голову на стіл. — Знаєш, Фред, — він перейшов на шепіт, — дідько б мене вхопив, я веду щоденник! Хоч нам це… так би мовити… не рекомендується. Базікання може призвести до сумних наслідків. Це ворог нашої професії! Але скажу тобі по секрету, адже я довіряю тобі, старий чортяко, пам’ять уже не така, як раніше. А до того, як мене викинуть на смітник, хочу багато що запам’ятати…
— Хочеш видати мемуари?
— Видати?.. Ні… продаватиму свої записи частинами всіляким особам. Дехто з вдячністю придбає сторінки з власної біографії. А може, продам оптом…
— Думаєш, куплять?
— Хай спробують не купити! Це їм дорого обійдеться!., Тільки ти, Фред, нікому анічичирк. — На хвилину очі Больмана стали осмисленими, в них промайнув переляк: чи не бовкнув чогось зайвого? Та іскорка свідомості одразу ж згасла.
«Очі, як у замороженого судака», — подумав Григорій, дивлячись на Больмана. Він напував його віскі, коньяком, не зустрічаючи, втім, особливого опору. Той п’янів, але на обережні запитання Григорія давав невизначені відповіді. Григорію конче треба було довідатись, до якої операції так старанно готується Больман. Недавно він у компанії шести типів кудись їздив і повернувся аж через тиждень. Нунке на запитання Григорія про Больмана невиразно пробурмотів: «На тренажі…»
Отже, готується якась диверсія. В таких випадках на великих військових полігонах школи будують макет об’єкта, створюють умови, близькі до справжніх, щоб навчати агентів. Мабуть, готується велика операція — досі нікуди не засилали такої численної групи. Домантович повідомив, що з диверсійного відділу школи відібрали шістьох відчайдушних головорізів і кудись повезли. Очевидно, це ті самі. Що вони задумали? В кімнаті, сповненій пасмами тютюнового диму, за столом навпроти Григорія сиділа людина, яка це знала. І треба, щоб вона заговорила.