Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
В наступні місяці Мартиросян став активним демократичним лідером, і це, своєю чергою, привело до політизації військових 55-го полку.
Спочатку в полку існував певний опір українському націоналізму, навіть із боку тих, хто був відданий Мартиросяну: російські вояки побоювалися, що їх демобілізують із української армії або примусять залишити Україну. Майже всі вони скептично ставилися до українських націоналістів і нагадували про те, що жовто-блакитний український прапор використовували партизани, які під час війни вчиняли жорстокості.
Однак союзники Мартиросяна, націоналісти, почали зустрічатися з військовими. Вона розповідали про голод 1933 року і про корумпованість комуністичної партії, доводили, що єдине можливе майбутнє України — це незалежна держава.
І поступово вони схилили полк на свій бік. На багатьох справили враження подробиці сталінського геноциду, особливо Голодомору, але найважливішим міркуванням стало усвідомлення того, що лише поділ Радянської Армії на окремі національні армії допоможе покінчити з тією деградацією, що була долею пересічного радянського військового.
29 червня Мартиросян звернувся до Верховної Ради УРСР щодо питання суверенітету. Він сказав, що існує небезпека застосування сили, і попередив, що в армії є люди, здатні скинути цей парламент і будь-який інший подібний.
16 липня український парламент схвалив Декларацію про державний суверенітет, і на тлі загальної підтримки вимоги щодо служби українських військових лише на території України настрої в 55-му полку почали змінюватися на користь окремої української армії. Незабаром офіцери з такими настроями, почасти натхнені прикладом 55-го полку, з’явились і в інших військових частинах.
26 листопада генерал Михайло Моїсеєв, начальник генштабу Радянської Армії, звернувся до Верховної Ради СРСР із заявою, що він не вважає за можливе надати право українським громадянам служити винятково на українській території, бо це буде рівнозначним розчленуванню армії, 17 відсотків якої становили призовники з України.
Однак, попри це застереження, в Запоріжжі цілий повітряно-десантний полк відмовився виконувати наказ про передислокацію до Семипалатинська, де проводились ядерні випробування. Дружини офіцерів оголосили голодування на центральній площі міста, а офіцери попросили в Кравчука політичного притулку.
Врешті-решт, зважаючи на зростання напруги в частинах Радянської Армії, розташованих в Україні, офіцери з усієї республіки, в тому числі з 55-го полку, зустрілися 3 лютого в Києві для обговорення питання про створення Спілки офіцерів України — очевидного передвісника окремих збройних сил. Мартиросян не був присутній на першій зустрічі, але після активної дискусії в кулуарах її організатори вирішили запропонувати йому очолити цю Спілку, хоч він і не був українцем. На делегатів справили враження його виступи на з’їзді, а оскільки він був народним депутатом, вони знали, що йому не загрожує арешт. Після зустрічі багатьох офіцерів, які були її учасниками, негайно звільнили за «дискредитацію звання радянського офіцера», але у військових частинах по всій республіці продовжували розробляти плани проведення установчого з’їзду нової організації, аж поки нарешті не була призначена дата конференції.
Після того, як Мартиросян завершив свою промову, почалися виступи з місць. Один полковник із частини поблизу Ужгорода сказав: «Я гадаю, ми всі згодні з тим, що українська армія потрібна, але вона має бути створена законом, ухваленим Верховною Радою. Якщо люди почнуть озброюватися, репресій не уникнути». Інший делегат закликав покласти край політичній діяльності комуністів в армії та додав: якщо партія має в армії замполітів, то і Рух повинен їх мати.
Була також дискусія на тему «гарячих точок», на кшталт Баку, куди Радянська Армія ввійшла в січні 1990 року. Делегати заявляли, що це чужі війни й українці не повинні брати в них жодної участі. Один із делегатів стверджував, що до гарячих точок українських солдатів відряджали більше, ніж військових інших національностей.
«Ми бачили в Тбілісі, Баку та Вільнюсі, — сказав Мартиросян, — як може бути використана імперська армія. Українська армія повинна бути іншою. Вона має використовуватися лише для захисту людей, а не для нападу на них».