Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Схоже на вечірку, — сказала Джилл.
— О, так і є, — завжди! І весь час тебе наповнює небесне блаженство. І коли ти вранці прокидаєшся на дивані з кимось із вічно врятованих братів, ти знаєш, що він тут опинився завдяки волі Господа, і це робить тебе благословенно Щасливою. І так і є. Всі вони мають поцілунок Фостера, вони — твої, — вона стиха гмикнула. — Це трохи схоже на «розділення води». Ви мене розумієте?
— Я ґрокаю, — погодився Майк.
(— Майку?????)
(— Зачекай, Джилл. Зачекай на повноту.)
— Але не думайте, — відверто сказала Патриція, — що хтось може прийти на Зустріч Щастя у Внутрішній Храм, лише маючи маленьке татуювання: врешті-решт, його надто просто підробити. Відвідувачі, брати чи сестри... Ну, візьмімо мене. Щойно я дізнаюся, куди збирається ярмарок, то пишу в місцеву церкву, надсилаючи їм відбитки пальців, щоб вони могли порівняти їх з архівним файлом вічно врятованих у головному Храмі Архангела Фостера, якщо вони ще мене не знають. Я даю їм свою адресу на дошці оголошень. Потім, коли вперше йду до цієї церкви, — а я завжди ходжу до церкви в неділю й ніколи б не пропустила Зустрічі Щастя, навіть якщо для Тіма це означало б закрити виставу на весь вечір, — то мене завжди впізнають. У більшості церков мене раді бачити; я — додаткова принада, з цими унікальними неперевершеними священними зображеннями, і я часто проводжу більшість вечора, просто дозволяючи людям розглядати себе. І кожна така хвилина блаженна. Інколи жерці хочуть, щоб я принесла Солоденьку булочку, і тоді я зображаю Єву та Змія; для цього — звісно, якщо дозволяє час, — потрібно наносити на тіло грим чи вбиратись в трико тілесного кольору. Інколи місцевий брат грає роль Адама, і нас виганяють з Едемського Саду, а місцевий жрець пояснює справжнє значення цієї події, а не ту перекручену брехню, яку ви чули. І в кінці ми знову отримуємо нашу благословенну чистоту та щастя — і цього точно достатньо щоб зробити вечірку по-справжньому гарною. Щастя!
Вона додала:
— Всі цікавляться моїм поцілунком Фостера... Тому що відколи — а минуло майже двадцять років — він повернувся на Небеса, а Церква розрослася та розцвіла, — вже не надто багато хто з нас має поцілунок Фостера, який поставили не за довіреністю, — і я також завжди підтверджую це у Храмі. І я можу розповісти і вам про нього. Гм...
Місіс Пайвонскі вагалася, але потім розповіла все, з детальними подробицями. Тоді Джилл здивувалася тому, куди зникла її всім відома обмежена здатність червоніти. І вона грюкнула, що Майк і Патті були схожі — Господні невинні душі, нездатні грішити, що б вони не робили. Вона хотіла, заради самої ж Патті, щоб ця абсурдна мішанина й справді була правдою: щоб Фостер і справді був святим пророком, який врятував її для вічного блаженства.
Але Фостер! О Господи, що за пародія на святого! Потім несподівано — завдяки своїй хорошій пам'яті — Джилл знову повернулася до кімнати зі скляною стіною, де зазирнула у мертві очі Фостера. Проте в її уяві він здавався живим... І вона відчула, як спиною побігли мурашки; і їй стало цікаво, що вона зробила б, якби сам Фостер запропонував їй свій святий поцілунок — та святого себе?
Вона закрила свій розум занадто пізно — Майк вже встиг багато чого від неї дізнатися. Вона відчула, як він посміхається з виразом добре відомої їй невинності.
Джилл підвелася.
— Патті, любонько, о котрій тобі потрібно повернутися у табір?
— О Боже! Мені слід повертатися цієї благословенної хвилини!
— Чому? Вистава не почнеться до дев'яти тридцяти.
— Ну... Солоденька булочка сумує за мною... І вона ревнує, якщо я десь затримуюся.
— Може, скажеш їй, що у тебе була нічна Зустріч Щастя?
— Гм... — Старша жінка обняла Джилл. — Ось воно! Так і є!
— Добре... Але мені треба трохи поспати, — Джилл і справді відчула втому. — Тоді о котрій тобі потрібно прокинутися?
— Гм... Якщо я повернуся до восьмої, то зможу попросити Сема спакувати мій намет і матиму досить часу, щоб пересвідчитися, що моїх крихіток завантажили безпечно.
— Сніданок?
— Я б у жодному разі не снідала — поснідаю в потязі. Коли я прокидаюся, то зазвичай лише п'ю каву.
— Саме так і зробимо, але у цій кімнаті. Я побачу, коли ти прокинешся. А тепер, мої любі, залишайтеся вдвох, обговорюйте релігію скільки заманеться; я не дам тобі проспати, якщо ти заснеш. Майк не спатиме.
— Взагалі?
— Ніколи. Він скручується і думає, якщо має про що подумати, але він не спить.