Книга дивних нових речей

— Приємно це чути.

— То що, — запропонував Конвей, — ходімо до нього? Негайно. Але Пітер відмовився йти відразу до лазарету, наполігши на тому, що йому спершу треба заскочити до свого номера. Конвей не надто радо це сприйняв.

— Лікареві байдуже, як ви одягнуті, — наполягав він. — Вони вас продезінфікують своїми якимись там засобами.

— Я знаю, — сказав Пітер, — але мені треба перевірити, чи немає листів від дружини.

Конвей здивовано закліпав.

— А це не може зачекати? — запитав він.

— Ні, не може, — відказав Пітер.

— Гаразд, — промовив Конвей і злегка крутнув кермо.

На відміну від Пітера, якому всі бетонні будівлі здавалися однаковими, Конвей точно знав, куди їхати.

Щойно Пітер зайшов усередину аміківської бази, його почало лихоманити. Зуби цокотіли, коли Конвей вів його до номера.

— Ви ж не перекинетеся зараз, га?

— Ні, зі мною все гаразд.

У будівлі було наче в крижаній печері: вакуум із домішкою прохолодного, стерильного кисню без жодних інших природних складових, завдяки яким повітря стає повітрям. Пітеровим легеням було боляче дихати. Світло здавалося тьмяним і мертвотним, наче в якому бункері. Але ж Пітер завжди почувався так, коли повертався з поселення, хіба ні? Йому постійно потрібен був якийсь час, щоб акліматизуватися.

Коли вони нарешті дісталися до його кімнати, Конвей уже неабияк непокоївся.

— Я зачекаю тут, одразу за дверима, — промовив він. — Постарайтеся там якомога швидше. Мені бракувало ще тільки мертвого пастора на руках.

— Я постараюся, — відказав Пітер і зачинив двері, лишивши Конвея чекати зовні.

Судини в голові від лихоманки чи від якої іншої недуги понадималися, а зуби досі цокотіли так сильно, що Пітерові заболіли щоки і щелепи. Запаморочення і сонливість накочувалися хвилями, прагнучи повалити його з ніг.

Вмикаючи «постріл», Пітер замислився, а чи не втрачає він дорогоцінні секунди, які можуть коштувати йому життя. Але він у цьому сумнівався. Якщо укус отруйний, в аміківській лікарні навряд чи буде сироватка. Отрута зробить те, що має зробити, і це станеться однаково, хоч у палаті з купкою схилених над ним схвильованих облич, хоч у його кімнаті, де Пітер матиме спокій самотності. Можливо, йому залишилося жити лічені години. Може, він стане першим завданням для нового патологоанатома — труп, наповнений чужопланетною отрутою.

Якщо так, то Пітер хотів, доки не знепритомнів, прочитати ще бодай раз, що Беа кохає його і що з нею все гаразд. «Постріл» загорівся життям, і внизу екрана заблимав маленький зелений вогник, який сповіщав про те, що невидимі сіті закинуто, щоб виловити у Всесвіті слова його дружини.

Коли нарешті з’явилося повідомлення від неї, воно було коротке.