Книга дивних нових речей

Працювати в полі Пітерові подобалося. Він наче повертався у дні своєї юності, коли збирав полуниці, щоб добути за них трохи грошенят, лише тепер то була чесна праця, і він працював не тому, що пустився навтіки від своїх друзяк-наркоманів, яких обікрав. Крім того, це й не була бездумна, одноманітна робота, тому що ти мусив визначати, яку рослину залишити, яку частково обірвати, з якої вичавити сік, а яку вирвати всю.

  збирали врожай спокійно і неквапливо, ретельно обмірковуючи свої дії, не як примушені до праці кріпаки, а як городники на своїй землі. Як завжди, на руках вони мали рукавички. Коли ті геть забруднювалися,  спинялися на якийсь час, щоб витерти рукавички від грязюки або щоб просто поправити їх. Інколи  сідали й кілька хвилин відпочивали. Коли назбирувався повний кошик, його несли на край поля, де вже лежали розстелені з півдесятка сіток. На ці сітки викладали різні частини білоквіту, кожну відповідно до свого призначення. Пітер не відразу дотямив, що куди класти, але тепер уже розібрався, як він вважав. Пітер уже не завдавав клопоту , він став їхнім побратимом у роботі. І працював він більше й швидше, ніж будь-хто з них.

Минула година чи дві, і попри те, що між пружними, стійкими рослинами ще, либонь, зоставалося чимало тих, які вже ось-ось мали загинути, збирачі — зважаючи на свої обмежені сили — перейшли до наступного етапу. Ця частина роботи подобалася Пітерові найбільше, тому що вимагала двох якостей, котрими  не були наділені повного мірою: сили й витривалості.  цілком давали собі раду з перенесенням зібраного врожаю до поселення, адже що важчою була сітка, то повільніше її можна було нести, або частіше перепочивати, або виділяти на неї більше людей. Але була робота, що не допускала жодних послаблень, — виробництво м’яса. Особливо полюбляли, здебільшого м’ясоїдні аміківці, хитромудрі замінники біфштексів, баранини, бекону, телятини, однак виготовити їх було нелегко. Для цього потрібно було докласти неабияких зусиль — хоч і не вбивати живу тварину, але невтомно товкти білоквіт, який був на межі загибелі. Відбирали тільки найстигліші, найнабрякліші рослини. Коли по водянистому м’якуші молотили камінням, то судини рослини руйнувалися і м’ясисте місиво починало видавати характерний запах. Із кожним ударом маса ставала пружнішою й одноріднішою, аж доки зовсім не тверднула й не перетворювалася на цупкі шматки, які нарізали й присмачували, після чого від м’яса ані на вигляд, ані на смак їх було не відрізнити.  били обережно, один чи два удари, й зупинялися. Пітер же працював, як молотарка.

Пітер та  так захопилися роботою, що не помітили наближення зграї, доки не стало надто пізно.