Книга дивних нових речей

Безмозкі, немов личинки, вони накинулися на соковитий білоквіт, не розбираючи, де старі рослини, де молоді, де тверді бутони, а де зм’якле листя, де квітка, а де стебло. Вони жвакали й чавкали так, що на їхніх головах, укритих сірим пухом, ходили м’язи. Їхні кулясті тушки трусилися, розбухали й ніяк не могли вдовольнитися.

Підкорюючись пориву, Пітер нахилився, схопив найближчу до себе тварючку й відірвав від бенкету. Нараз його передпліччя пронизало електричним струмом. Або ж принаймні так йому здалося, коли розлючена істота вивернулася й гризонула його за руку. Він віджбурнув її геть, і бризки крові дугою полетіли за нею. Пітер намагався бити тварюк ногами, але він був узутий тільки в сандалії, і болючий укус за литку змусив його відступити. Їх було забагато, і край. Якби він мав якийсь кийок, чи пістолет... чи кулемет, чи бісовий вогнемет! Сплеск адреналіну поєднав його з тим молодшим, лютішим Пітером, іще не християнином, Пітером, який здатен був гамселити по чиємусь носу, доки той не перетворювався на квашу, який спроможний був розтрощити вітрове скло автомобіля і який здатен був, розлютувавшись, судомним рухом змахнути з каміна цілий ряд крихких витребеньок. Утім зараз він не був здатен ні на що, і весь його адреналін був марний, тому Пітерові залишалося тільки відійти і спостерігати за тим, як ця сарана пожирає плоди праці близьких йому людей.

Ті з , що не були Обожнювачами Ісуса, замість просто стояти й дивитися, взялися до справи. Було зрозуміло, що їхнє поле з урожаєм приречене, тож вони поквапилися до купи вже зібраного білоквіту, закинули кінці сітки на плечі й, підійнявши вантаж, понесли його геть. Вони знали, що ненажери неухильно просуватимуться від одного кінця поля до іншого, доки не з’їдять усе, тож іще був час віднести те, що, так би мовити, було вже в кишені. Обожнювачі занепокоєно гойдалися вперед-назад, розриваючись між потребою рятувати врожай і тривогою за Пітера. Він підійшов до них, маючи намір допомогти з ношею, але вони зіщулилися й загойдалися ще сильніше. Дивний, тривожний звук виходив із їхніх голів, звук, якого Пітер раніше не чув. Інтуїція підказала йому, що це вони так плачуть.