Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Підійду, тільки потім, — пообіцяв Ульріх.
— Так-так, підходьте! — повторив своє запрошення Фішель і змовк. Згодом прошепотів: — А ото, либонь, господар дому? Чи не познайомите мене з ним? Бо ми ще не мали нагоди. Ще не знаємо ні його, ні її.
Та коли Ульріх уже зібрався був познайомити їх, Фішель спинив його.
— А великий філософ? Як там йому ведеться? — поцікавився він. — Моя дружина й Ґерда просто-таки закохані в нього. Але що з тими нафтовими родовищами? Тепер кажуть, буцімто це була фальшива чутка. Не вірю! Таке завше спростовують! Знаєте, як це буває? Коли моя дружина розгнівається, бува, на нашу служницю, то дівчина, виявляється, — і брехуха, і грубіянка, й поводиться аморально; самі, так би мовити, душевні Ганджі. Та тільки-но я потай пообіцяю дівчині збільшити платню — аби лишень мати спокій, — і душі наче й не було! Про душу вже ніхто й не згадує, в домі раптом стає все лихо-тихо, і дружина навіть не знає чому. Чи не так? Адже так воно й буває? А щодо нафтових родовищ, то, з погляду комерції, надто вже це скидається на правду, щоб повірити спростованню.
І, позаяк Ульріх мовчав, а Фішелеві кортіло повернутися до дружини в ореолі обізнаности, то він почав іще раз:
— А тут досить мило, нічого не скажеш. Але моїй дружині невтямки: що це тут за такі дивні розмови? І хто такий, власне, цей Фоєрмауль? — додав він одразу. — Ґерда каже, він, мовляв, великий поет; а Ганс Зеп каже, що він — не хто інший, як кар’єрист, і люди просто попадаються йому на вудочку!
Ульріх відповів, що істина десь посередині.
— Це ви добре сказали! — подякував йому Фішель. — Річ у тім, що істина завжди посередині, а про це тепер усі забувають, упадають у крайнощі! Я щоразу кажу Гансові Зепу: свої погляди може мати кожне, але життєві випробування витримують лише ті з них, котрі дають змогу що-небудь заробляти, бо це доводить, що їх розуміє і решта людей!
Тим часом з Фішелем непомітно сталася якась важлива переміна, але зрозуміти її Ульріх, на жаль, не завдав собі клопоту, поквапившись передати Ґердиного батька гурту довкола начальна відділу Туцці.
А там уже вправлявся у красномовстві Штум фон Бордвер, адже заволодіти Ульріхом йому не пощастило, а бажання вибалакатись розпирало йому груди так, що він просто скористався першою-ліпшою нагодою.
— Як пояснити сьогоднішній вечір? — вигукував він, повторюючи запитання надвірного радника Швунґа. — Я б відповів у його ж таки, так би мовити, виваженому дусі: найкраще — не пояснювати взагалі! Це не жарт, панове, — провадив він не без скромних гордощів. — Сьогодні пополудні я показував одній молодій дамочці психіатричну клініку нашого університету. В нашій розмові я випадково поцікавився, що вона в тій клініці, власне, шукає, щоб можна було все ж таки дати їй вичерпне пояснення. І я почув дотепну відповідь, яка спонукає до глибоких роздумів. А сказала та дамочка таке: «Якщо все пояснювати, то людина ніколи нічого у світі не змінить!»
У відповідь на ці слова Швунґ несхвально похитав головою.
— Що вона мала на увазі, я, звісно, не знаю, — сказав, ніби на своє виправдання, Штум, — і не поділяю її думки цілком, але частка істини в цьому виразно відчувається! Розумієте, сам я, до прикладу, дуже багатьма настановами завдячую своєму товаришеві, який уже не раз допомагав порадами його ясновельможності, а заразом і нашій акції. — Він шанобливо показав на Ульріха. — Але те, що сьогодні народжується отут, — це своєрідне неприйняття настанов. Так я повертаюся до того, що стверджував на початку!
— Але ж ви хочете… — промовив Туцці, — тобто кажуть, нібито добродії з військового міністерства сьогодні хочуть спровокувати якесь патріотичне рішення — збирання громадських коштів чи щось таке — задля переозброєння артилерії. Звичайно, це має набути лише демонстративного характеру, щоб, скориставшись громадською думкою, вчинити певний тиск на парламент.
— Принаймні саме так схильний розуміти багато чого з того, що тут сьогодні пролунало, і я! — погодився надвірний радник Швунґ.
— Усе це багато складніше, пане начальник відділу! — кинув ґенерал.
— А доктор Арнгайм? — спитав Туцці напрямець. — Дозвольте сказати відверто: чи ви певні, що й Арнгайм не хоче нічого, крім галицьких нафтових родовищ, які становлять, сказати б, одне ціле з питанням про гармати?
— Я можу казати лише про себе й про те, якою мірою це стосується мене, пане начальник відділу, — ще раз зауважив про всяк випадок Штум. — Усе це багато складніше!
— Звичайно, складніше! — відказав, усміхнувшись, Туцці.
— Звичайно, гармати нам потрібні, — розпалювався Генерал, — і така співпраця, як ви натякнули, з Арнгаймом, можливо, й вигідна. Але кажу вам іще раз: я можу висловлювати лише власну думку — думку експерта з питань освіти. І ось я питаю вас: яка користь із гармат, коли немає духу?!