Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Кажуть, він великий поет, — невпевнено нагадав начальник відділу Туцці, й Мезерічер твердо відповів:
— Це хто ж так каже?! Так кажуть критики з літературних відділів у газетах! Але яке це має значення, пане начальник відділу?! — провадив він. — Так кажуть фахівці. А що таке фахівці? Багато хто з них каже протилежне. А трапляються приклади й того, що сьогодні фахівці кажуть одне, а завтра — інше. І до чого тут вони взагалі? Якщо слава справжня, то вона докотиться й до нефахівців, ось тоді на неї й можна покластися! Як хочете почути мою думку, то скажу вам таке: про те, що робить видатна людина, не можна знати нічого, крім того, що вона або приїздить, або від’їздить!
Він похмуро розпалювався, не відриваючи погляду від начальника відділу. Туцці ухильно мовчав.
— А що, власне, сьогодні відбувається, пане начальник відділу? — спитав Мезерічер.
Туцці всміхнувся й неуважно стенув плечима.
— Нічого. Власне, нічого. Трішечки шанолюбства. Чи ви коли-небудь читали якусь Фоєрмаулеву книжку?
— Я знаю, про що там: мир, дружба, добро й таке інше.
— Виходить, ви про нього невисокої думки? – припустив Туцці.
— О Боже! — почав, викручуючись, Мезерічер. — Хіба я фахівець?…
Цієї миті до них рушила пані Набридер, і Туцці з чемности мусив ступити кілька кроків їй назустріч; цією миттю й скористався, не довго думаючи, Мезерічер; він уже вгледів прогалину в гурті навколо графа Ляйнсдорфа й, не давши затримати себе ще раз, кинув якір біля його ясновельможности. Граф Ляйнсдорф саме розмовляв з міністром і ще кількома добродіями, та, щойно Мезерічер висловив усім їм своє глибоке шанування, його ясновельможність одразу трохи відвернувся від решти співрозмовників і відвів урядового радника вбік.
— Мезерічере, — настійливо промовив його ясновельможність, — пообіцяйте мені, що не виникне жодних непорозумінь, адже газетярі ніколи не знають, що писати. Отже: від останнього разу ані найменших змін у ситуації не сталося. Можливо, певні зміни й стануться. Ми про це не знаємо. Поки що не треба нам заважати. Отож я вас прошу: навіть якщо хто-небудь з колег і спитає вас, то весь цей сьогоднішній вечір — лише домашнє прийняття, влаштоване дружиною начальна відділу Туцці!
Повіки в Мезерічера неквапно й заклопотано підтвердили, що оголошений йому стратегічний план він зрозумів. А позаяк за довіру платять довірою, то вуста його взялися вологою й заблищали так, як належить блищати, власне, очам, і він промовив:
— Ясновельможносте, а що з Фоєрмаулем, якщо можна спитати?
— А чого ж не можна? — здивовано відповів граф Ляйнсдорф. — 3 Фоєрмаулем нічого такого. Його запросили просто через те, що баронеса Вайден не могла вгамуватися, поки його не запросили. А що ж іще? Може, що-небудь знаєте ви?
Досі урядовий радник Мезерічер не хотів узагалі надавати будь-якого значення справі з Фоєрмаулем, вважаючи, що це — всього-на-всього один із тих багатьох випадків великосвітського суперництва, про які він довідувався щодня. Але те, що важливість цієї справи тепер так енерґійно заперечував і граф Ляйнсдорф, уже не дозволяло йому, Мезерічерові, лишатися при такій думці й далі, і врешті він усе ж таки переконався, що тут готується щось важливе. «Що вони замислили?» — сушив собі голову він, простуючи далі й перебираючи подумки найсміливіші варіанти внутрішньої й зовнішньої політики. По хвилі, однак, дійшов рішучого висновку: «Та нічого не буде!» І зосередив увагу лише на своїй репортерській діяльності. Бо хоч би там як це, здавалося б, суперечило сенсу його життя, а у великі події Мезерічер не вірив, ба більше, він їх не любив. Коли ти певен, що живеш у дуже важливий, дуже прекрасний і дуже великий час, тобі нестерпна вже сама думка, нібито в цей час може статись іще що-небудь аж таке важливе, прекрасне й велике. Мезерічер альпінізмом не захоплювався, але якби захоплювався, то сказав би, що цей його погляд такий самий слушний, як той незаперечний факт, що спостережні вежі ставлять завжди в середніх заввишки горах, а не на вершинах високих гір. Та позаяк таких порівнянь йому бракувало, то він удовольнився прикрістю на душі й наміром у своєму звіті нізащо не згадувати за це Фоєрмауля навіть на ім’я.