Темна вежа. Темна вежа VII

Джастина проводжає його поглядом, чує притлумлене ревіння рок-музики. Серце важко гупає в грудях, на язиці металевий присмак якоїсь речовини, яку викинуло тіло — адреналіну, найпевніше. А на півдорозі до верхівки пагорба синій фургон знову заносить за білу лінію. Водій старається вирівняти курс… занадто старається. І знову синій фургон опиняється на правому узбіччі, здійнявши шлейф куряви, що тягнеться на п’ятдесят ярдів.

— Господи, сподіваюся, Стівен Кінг помітить цього козла, — каже Ельвіра. Вони проминули письменника за півмилі до цього місця й привіталися. Певно, на денних прогулянках його бачили всі мешканці містечка.

Водій фургона неначе чує, що Ельвіра Тусейкер обізвала його козлом, бо спалахують гальмівні вогні. Мінівен зненацька з’їжджає на узбіччя і зупиняється. Відчиняються дверцята, й до жінок долинає потужний гуркіт рок-музики. А ще вони чують, як водій — чоловік — на когось кричить (Ельвіра й Джастина дуже співчувають тій людині, яка мала нещастя опинитися в одній машині з цим типом такого прекрасного червневого дня).

— Не чіпати! — кричить він. — Це не вам, чули?

Водій сягає рукою у фургон, дістає ціпок і за його допомогою перелазить через кам’яну стіну в кущі. Мінівен торохтить мотором на узбіччі, дверцята водія відчинені, з одного кінця виходить синій вихлоп, а з іншого — рок-музика.

— Що він робить? — трохи нервово запитує Джастина.

— Думаю, хоче відлити, — відповідає її подруга. — Але якщо містер Кінг щасливчик, то цьому типу припекло по-великому. Тоді в Кінга буде час зійти з траси й повернути на Черепахову алею.