Темна вежа. Темна вежа VII

— Глибоко вдихни, — наказав чоловік з жорстким обпаленим сонцем обличчям. Погляд його вогненних блакитних очей був прикутий до неї, і вона раптом зрозуміла, що не може думати більше ні про що, крім цих очей. Але відчуття було приємне. «Якщо це гіпноз, — подумала вона, — то його мають навчати в школі». — Затримай дихання і видихни. А тоді вези нас, заради твого батька.

Вона глибоко вдихнула, як їй і наказували, і раптом день неначе розквітнув новими яскравими барвами — майже осяйними. Десь наче здалеку долинали до неї голоси. Спів. Дуже приємний. Може, то радіоприймач у пікапі передавав якусь програму, присвячену опері? Перевіряти, чи це справді так, не було часу. Та все одно було приємно. Заспокоювало, як і глибокий вдих.

Місіс Тасенбаум витисла педаль зчеплення і знову завела двигун. Цього разу задню передачу вона знайшла з першої спроби й майже плавно виїхала на дорогу. Щоправда, замість першої передачі ввімкнула другу і пікап мало не зупинився, коли вона стала відпускати педаль зчеплення, та потім двигун, схоже, зглянувся над нею. Під капотом застукали клапани, щось засвистіло, і вони покотили на північ, до Ловелла.

— Ти знаєш, де Черепахова алея? — запитав Роланд. Попереду, під рекламним щитом «КЕМПІНГ НА МІЛЬЙОН ДОЛАРІВ» виїхав на дорогу побитий синій мінівен.

— Так, — кивнула вона.

— Впевнена? — Найменше стрільцеві хотілося гаяти дорогоцінний час, розшукуючи вулицю, на якій жив Кінг.

— Так. У нас там друзі живуть. Бекгардти.

Хвилину-дві Роланд відчайдушно намагався пригадати, де він чув це прізвище. А потім згадав. Якомусь Бекгардту належав будинок, де вони з Едді востаннє розмовляли з Джоном Каллемом. Від думки про Едді серце знову пронизав біль. Того грозового пообіддя він був таким сильним, таким сповненим життя.