Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

- Гаразд, мем, - сказав Том.

- Звісно, якщо я переживу наступну ніч, - додала Елміра. - Адже ця лиходійка наліпить з воску фігурок, що зображатимуть мене, й повстромляє їм просто в серце іржаві шпильки. І якщо завтра вранці ти побачиш у моєму ліжку тільки величезну геть зів’ялу фігу, Томе, то знатимеш, чиїх то рук діло. Отоді вже місіс Гудвотер головуватиме в “Жимолості” до ста дев’яноста п’яти років, згадаєш моє слово!

- Помиляєтесь, добродійко, озвалася з-за сітчастих дверей місіс Гудвотер. - Мені вже тепер триста п’ять. За давніх часів люди й імені мого боялися, казали “вона”. - І махнула рукою в бік вулиці. - Абра-кадабра-зімміті-зел! Як вам таке?

Елміра стрімголов збігла з ґанку.

- Завтра побачимо! - гукнула вона.

- До завтра, добродійко! - відказала місіс Гудвотер.

Том знизав плечима й подався за Елмірою, на ходу скидаючи з тротуару мурахів.

Перебігаючи чиюсь під’їзну доріжку, Елміра раптом голосно зойкнула.

- Місіс Браун! - гукнув Том.

Автомобіль, що саме виїжджав задом із гаража, проїхав просто по великому пальцю Елміриної правої ноги.

Серед ночі нога в місіс Елміри Браун так розболілася, що вона встала з ліжка, пішла до кухні, з’їла там шматок-холодної курятини, а тоді заходилася складати точний і повний список своїх кривд.

По-перше, всі її недуги за минулий рік. Три застуди, чотири розлади шлунка, один флюс, артрит, простріл (вона вважала його за подагру), тяжкий бронхіт з кашлем, початкова стадія астми, якісь плями на руках, запалення середнього вуха (від якого вона кілька днів ходила хитаючись, наче п’яна), а до того ще напади болю в попереку, головного болю й нудоти. Вартість ліків: дев’яносто вісім доларів сімдесят вісім центів.

По-друге, речі, зламані й розбиті в домі за той же таки останній рік: дві лампи, шість ваз, десять тарілок, одна супниця, дві віконні шиби, один стілець, одна диванна подушка, шість склянок, одна кришталева підвіска від люстри. Загальна вартість: дванадцять доларів десять центів.

По-третє, її сьогоднішні страждання. Пошкоджено палець на нозі, на який наїхала машина. Розладнався шлунок. Спини не зігнути, ноги страшенно болять. Очі ріже й пече як вогнем. Язик у роті наче брудна ганчірка. У вухах гуде і дзвенить. Скільки воно варте? Міркуючи про це, вона повернулася до спальні. За такі страждання - не менш як десять тисяч доларів.

- Тут без суду не обійдешся! - мовила вона півголосом.

- Га? - озвався, прокидаючись, її чоловік.

Вона лягла в ліжко.

- Я не збираюся помирати.

- Що-що? - перепитав він.

- Я нізащо не помру, - відповіла Елміра, дивлячись у стелю.

- А я що завжди казав, - мовив її чоловік і знову захропів.

Другого дня Елміра встала раненько й подалася до бібліотеки, потім зайшла в аптеку, а тоді повернулася додому, і коли її чоловік Сем опівдні прийшов з порожньою поштовою сумкою підобідати, вона вже змішувала у великій склянці всяку всячину.

- Їжа в холодильнику, - сказала йому Елміра, розмішуючи якусь зеленкувату бурду.