Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Хоч богом присягніться, однаково не повірю.
- А проте це щира правда. Ну, а сама я просто люблю побазікати про всякі такі речі. Наші дами аж заверещали, коли я розказала їм про свою відьомську силу. Шкода, що вас там не було.
- Я прийду завтра й стану проти вас із золотим хрестом і всіма силами добра, які тільки зможу зібрати, - відрубала Елміра. - А поки що скажіть мені: яке ще чаклунське причандалля ви маєте в домі?
- Я купую всіляке чарівницьке зілля. Воно чудно пахне й дуже до вподоби Раулеві. Онде в торбинці духмяна рута, ото корінь копитника, а отам ебенова трава. Ще я маю чорну сірку, а ото, як мені сказали, товчені людські кістки.
- Людські кістки! - Елміра відсахнулася назад і боляче зачепила ногою Томову щиколотку. Том аж зойкнув.
- А отут - гіркий полин і листя папороті. Полин заворожує будь-яку рушницю, а від папороті людина стає здатна літати вві сні, як кажан, - так сказано в розділі десятому оцієї книжечки. Як на мене, то десятирічним хлопцям дуже корисно забивати собі голову такими речами. Та я бачу, ви так і не вірите, що Рауль існує насправді. Ну, то я дам вам його адресу, він живе у Спрінгфілді.
- Де ж пак, - сказала Елміра, - і того ж таки дня, як я йому напишу, ви сядете у спрінгфілдський автобус, доїдете до тамтешньої поштової контори, заберете мого листа й відпишете мені хлоп’ячою рукою. Знаю я вас!
- Місіс Браун, скажіть по щирості: ви хочете стати головою “Жимолості”, правда ж? Ось уже десять років ви виставляєте свою кандидатуру. На кожних виборах. І щоразу здобуваєте один-єдиний голос “за”. Свій власний. Та якби решта жінок хотіли вас обрати, вони б теж голосували за вас. А так я бачу, що ніхто, крім вас самої, і пальцем за вас не ворухне. Слухайте, то, може, мені самій висунути вас на завтрашніх виборах і проголосувати за вас першій? Що ви на це скажете?
- Тоді вже я напевне провалюся, - відказала Елміра. - Торік я перед самими виборами страшенно застудилася, так що й з дому вийти не могла, аби позмагатися з вами віч-на-віч. А позаторік під цю ж пору зламала ногу. Дивина, та й годі. - Вона злісно зиркнула крізь сітчасті двері на місіс Гудвотер. - Та це ще не все. Минулого місяця я шість разів порізала палець, десять разів забила коліно, двічі впала з заднього ґанку - чуєте, двічі! Крім того, я розбила шибку, впустила на підлогу чотири тарілки й вазу, за яку заплатила в Бікс-бі аж долар і сорок дев’ять центів! Отож від сьогодні я виставлятиму вам рахунок за кожну тарілку, яка розіб’ється у мене в домі чи коло нього!
- Так я до Різдва зовсім зубожію, - сказала місіс Гудвотер. Потім відчинила сітчасті двері, швидко вийшла, і двері позад неї грюкнули. - Елміро Браун, скільки вам років?
- Та у вас же, мабуть, це записано в котрійсь із чорних книг. Тридцять п’ять!
- Подумати тільки - тридцять п’ять років... - Місіс Гудвотер підібгала губи й закліпала очима, щось підраховуючи. - Це ж приблизно дванадцять тисяч сімсот вісімдесят п’ять днів. Якщо взяти по три випадки на день, це буде дванадцять тисяч і так далі струсів, дванадцять тисяч галасів з нічого й дванадцять тисяч усіляких нещасть. Багате й змістовне у вас життя, Елміро Браун, Дозвольте вас привітати!
- Та хай вам абищо! - огризнулась Елміра.
- Не журіться, добродійко, ви все-таки не найнезграбніша жінка у Грінтауні, штат Іллінойс. Хоч ви й не можете сісти, щоб не зламати стільця. Не можете встати й не наступити на кота. Не можете пройти лужком і не впасти у криницю. Усе своє життя, Елміро Еліс Браун, ви котитеся вниз, то чом би не визнати цього відверто?
- Усі ті нещастя валяться на мене не через мою незграбність, а через вас. Досить вам опинитися ближче ніж за милю від мого будинку, як у мене чи то каструля з бобами із рук упаде, чи то мене струмом торохне.
- Добродійко, в такому малому містечку хочеш не хочеш, а за день не раз опинишся ближче ніж за милю то від того, то від того.
- То ви підтверджуєте, що в такі хвилини були десь поблизу?
- Я підтверджую, що я народилася тут, і це справді так, хоч тепер я дорого заплатила б, щоб народитися в Кеноші чи Зіоні. Слухайте, Елміро, пішли б ви до зубного лікаря, може б, він щось удіяв з вашим зміїним жалом.
- Ага! - вигукнула Елміра. - То он ви як!
- Ви самі мене до цього довели. Раніше я ніяким чаклунством не цікавилась, а ось тепер, мабуть, справді візьмуся до цього діла. Слухайте! Та вас же вже не видно! Поки ви отут стояли, я вас зачарувала. Ви зовсім зникли з очей.
- Не може бути!