Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
Наскільки оазянку засмучувала відсутність у її сина бажання долучитися до християнської спільноти? Як син ставився до віри своєї матері — зневажливо чи терпимо? Пітер не знав. А спитавши Обожнювачку Номер Двадцять Вісім, навряд чи що-небудь прояснив би. Ще від початку він помітив, що не схильні заглиблюватися в роздуми над самими собою, і це значною мірою вплинуло на їхню мову: в них не було слів на позначення почуттів, опису яких земляни приділяли безліч сил. Такі речі, як дружні посиденьки двох давніх подруг, на яких вони розмірковують, чи було то «справжнє кохання», чи, може, тільки пристрасть, закоханість, захоплення, звичка, розлад організму тощо, тут не були можливими. Пітер навіть не був певен, чи в їхній мові був термін для позначення гніву: «» могло означати просто розчарування або ж безпристрасне визнання того, що справи пішли не так, як планувалося. Що ж до «», слова, яким тут позначали віру... значення його аж ніяк не було точним. Віра, надія, мета, намір, прагнення, план, бажання, майбутнє, дорога попереду... схоже, не бачили різниці між цими речами.
Вивчаючи мову своїх нових друзів, Пітер дедалі краще розумів, як влаштовані їхні душі, майже цілком жили теперішнім, зосереджуючись на завданнях, які мали перед своїми очима. Іншого слова для «вчора», окрім як «вора», у них не було. Це не свідчило про те, що мали погану пам’ять; вони просто використовували її інакше. Якщо тарілка падала й розбивалася, наступного дня вони пам’ятали, що тарілку розбито, але замість прокручувати в голові те, як вона розбивалася, вони думатимуть про те, що треба виготовити нову. Пригадати якусь минулу подію і час, коли вона сталася, їм забирало багато зусиль, і робили вони це лише з поваги до Пітера, хоча, певно, не вбачали в цьому сенсу. Чому має бути важливо, скільки саме днів, тижнів, місяців чи років тому помер хтось із рідні? Людина або жила серед них, або була вже в землі.
— Ти сумуєш за братом? — запитав Пітер Обожнювачку Ісуса Номер П’ять.
— Брат тут.
— Я маю на увазі того, що помер. Того, котрий... у землі.
Оазянка мовчки й непорушно дивилася на Пітера. Якби він міг розпізнати очі на її обличчі, то побачив би в них, напевно, нерозуміння.
— Тобі не болить, що він у землі?
— Йому не болить у землі, — відказала Номер П’ять. — Доки він не пішов у землю, йому боліло. Дуже, дуже сильно боліло.
— А тобі? Тобі болить? Я кажу не про тіло, але про душу. Тобі не боляче, коли думаєш про те, що він мертвий?
Оазянка ледь-ледь здригнулася.
— Боляе, — подумавши з півхвилини, погодилася вона. — Боляе.
Видобувши з неї це визнання, Пітер відчув немовби провину впереміш із радістю перемоги. Він знав, що зазнають глибоких почуттів, зокрема і горя; Пітер відчував це. Вони не були винятково практичними істотами. Вони не могли бути такими, інакше б не мали такої сильної потреби у Христі.
— Тобі коли-небудь хотілося померти, Номере П’ять?
Пітер уже знав її справжнє ім’я і навіть міг сяк-так вимовити його, але Номер П’ять дала зрозуміти, що воліє, аби до неї зверталися на її християнське ймення.
— Мені хотілося, — додав Пітер, сподіваючись відвертістю поглибити їхні стосунки. — Коли у мене в житті були тяжкі часи. Інколи біль такий нестерпний, що нам здається, краще взагалі не жити.
Номер П’ять довго мовчала.
— Крае жити, — нарешті промовила вона, пильно дивлячись на свою руку в рукавичці, наче в ній було заховану якусь велику таємницю. — Бути мертвим — не добре. Бути живим — добре.
Хоча Пітер і опановував потроху оазянську мову, однак до розуміння податків цивілізації він не наблизився ні на крок. ніколи не згадували про минуле свого народу і, здається, навіть не уявляли стародавньої історії: ні власної, ні чиєїсь. Наприклад, вони або не могли збагнути, або ж вважали незначним те, що Ісус ходив по землі кілька тисяч років тому: їм було однаково, наче це все сталося минулого тижня.
У цьому аспекті вони, без сумніву, були зразковими християнами.
— Розкажіть мені про Курцберга, — просив їх Пітер.
— Курберг пі