Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Сподівання на кількамісячну відпустку (на рудні тато їх не брав) так сподіваннями й залишилися. Через тиждень після його повернення до нас почав ходити міліціонер:
— Здраствуйтє, Васілій Сємйоновіч. Когда начньотє работать? Не забивайте, ви под надзором, потому шо так і нє ісправілісь.
Батька дратував покалічений російсько-український суржик ґнома в міліцейській формі. І вже на другий чи третій візит він перестав його пускати в квартиру, і я з цікавістю спостерігав, як міліціонер намагається зайти бодай в коридор, а тато вимагає у нього для цього постанови прокурора.
За кілька тижнів батько змушений був почати працювати на заводі «Паризької комуни», де тягав важкі чавунні опоки. Після зміни набряклі вени його ніг набували загрозливого темно-червоного кольору, подекуди трансформуючись у доволі широкі потворні пасма. Навіть мені дивитися на це було страшно.
Після зміни він був по три-чотири години лежав на ліжку, бо не мав сил навіть сидіти. Вечорами ж, увімкнувши улюблених Шопена, Моцарта, Бетговена, Баха чи Перґолезі, довершував працю свого життя — збірку «Палімпсести». Книгу, за яку 1985 року голова Нобелівського комітету Генріх Бьолль висунув Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії. Власне, навіть не за всю книгу, а лише за півсотні її віршів, перекладених Анною-Галею Горбач майже як підрядники й виданих окремою книжкою: відсторонені образки буття, уже позбавлені, на відміну від «Часу творчости», безпосереднього чуттєвого досвіду. «Палімпсести» — це густий змістовно, дещо засухий емоційно вистояний текст мужа, який давно перейшов потребу переплавляти в текст надміру індивідуальні враження чи емоції.
Це — майже закрита для стороннього герметична книга віршів, яку можна назвати метафізичною книгою буття людського духу, приреченого виростати всередину.
На певну герметичність Стусових віршів звертав увагу ще Юрій Шевельов — автор передмови до першого видання «Палімпсестів». Втім, незрозумілість поетових віршів пояснюється не лише цим. Часто тексти «Палімпсестів» так химерно творяться з перестояних і майже забутих образків, що при першочитанні про сприйняття змісту доводиться забувати, сприймаючи мелодику, настрій, звукопис твору. І лише після четвертого-п'ятого прочитання деякі вірші починають «відкриватися»… Проте «Палімпсести» можна збагнути лише так. Сучасні формальні методики досліджень мало освітлять зміст Стусових віршів, які стають прозорими й зрозумілими лише тоді, коли корелюють з реальним епізодом його життя чи настрою.
Зокрема, ось як відлився в поезії Стуса спогад про «довге» (цілу добу!) побачення з дружиною в таборі: