Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
…Під час слідства написав чимало своїх і переклав понад 100 віршів Гете. Відмовившись від адвоката, вимагав юридичної літератури, щоб підготуватись до своєї оборони. Мені не дали нічого, навіть кодексу. На суді заявив протест проти закритого суду, вимагав літературних експертів… начальник слідчого ізолятора Сапожников матюкався, як швець, і бив мене кулаками за те, що я крикнув на коридорі тюрми, коли мене волокли в божевільню 5 травня. Я гукнув: „Василя Стуса мають везти в божевільню, в Павлівську лікарню“. Причина ж була та, що я не давав ніяких свідчень, а слідчих-каґебістів називав псами сталінськими. Абсолютно беріївська атмосфера тримання в тюрмі, хіба що не б'ють. Щодо суду — то це брутальний самосуд, на якому не хочеться і рота розтуляти до катів. „Прошу дати наукове визначення терміну „антирадянський““ — вимагав я в суді. Суддя ж усміхнувся і мовчав. Бо що він міг сказати?»[668]
Після суду психічний тиск відчутно послабшав, і двадцять днів перед етапом Василь Стус провів у камері з невідомим йому Славком [так у оригіналі. — Прим. верстальника] Глузманом — російськомовним киянином, який отримав термін за те, що дав незалежну психіатричну експертизу ґенералові Григоренку, якого радянські медики оголосили психічно хворим.
У спілкуванні зі Стусом російськомовний Глузман відкривав для себе невідомий материк української культури, починав усвідомлювати, що в середовищі «українських буржуазних націоналістів», яких він мав за обмежених людей, є справжні європейці, у яких нестерпно «болить душа за свій народ, який винищується, і за свою культуру, але без містечкових, хуторянських проблем»[669].
«Він [Стус] прекрасно усвідомлював, — згадує С. Глузман, — що ці проблеми значно складніші й серйозніші… Стус виявився першою людиною, яка розповіла мені, що та земля, на якій я народився та виріс, має свою історію. Я ж навіть не здогадувався про неї. Мені в школі цього не розповідали. Батьки теж не змогли цього мені дати, бо просто не знали. А Стус мені розповідав. Природньо, що врешті-решт, ми зачепили тему єврейсько-українських взаємин. І Стус мені дуже багато цікавого розповів… Я знав про ту кров, яка лилася, але лише єврейську. Але передумов, частково пов'язаних із польським впливом, частково з якимись міжрелігійними проблемами і просто ментальністю населення, тоді не розумів. Він дуже цікаво це все розказував. Це було прекрасне відчуття, коли він розповідає й водночас ілюструє це співом давньої української пісні… Коли йдуть до якогось Іцика просити ключі від церкви»[670].
За кілька днів у обох було відчуття, що вони знайомі одне з одним бозна-скільки часу. Василь навіть читав Семенові свої вірші, терпляче пояснюючи ті чи інші образи, слова чи навіть якісь невідомі сюжети. Після прочитання «Церкви святої Ірини…» Стусові навіть довелося прочитати міні-лекцію про історію внутрішнього дворику КДБ: колись на території внутрішньої тюрми знаходився Храм богинь помсти Ериній, потім — церква, потім — НКВД-гестапо-КДБ…[671]
Розпочиналися Стусові таборові університети, де він був водночас учнем і вчителем. І новим знайомим було прикро, що їх дороги розходяться.
Вловивши невисловлене питання у погляді Семена Глузмана, чи не потрапимо, мовляв, до одного табору, офіцер КДБ не стримався:
— Не сподівайтесь.
1. Кримінальна справа № 47 по обвинуваченню Стуса Василя Семеновича у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 1 Карного кодексу УРСР. В 12 томах. — Зберігається в архіві СБУ: № 67298 фп.
2. Нецензурний Стус. Книга у 2-х частинах / Упорядкування Богдана Підгірного. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2002, 2003, 336 + 320 с.
3. Рогачев П., Свердлін М. Нации — народ — человечество. — Москва, 1967.
4. Маланчук В. Торжество ленінської національної політики. — Л., 1963.
5. Український історичний журнал, 1966. — ч.11.
6. Євдокименко В. Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму. — К., 1967.
7. Солженицын А. Миниатюры. Озеро Сегден. — Машинопис.
8. Чубай Григорій. Постать голосу. — Самвидавна збірка.
668
Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників / Упорядкували і зредаґували Осип Зінкевич і Микола Француженко. — Балтимор — Торонто: Укр. Вид-во «Смолоскип», 1987, С. 143, 146, 147.
669
Там само. — С. 215.
670
Там само. — С. 215—216.
671
Там само. — С. 212.