Фантастика Всесвіту. Випуск 3

— Яке славне наше місто, — казав він. — Ось уже чотириста років ми його нищимо, і все не можемо покінчити з ним.

А втім, таке мало не сталося. Пошесть холери, чиї перші жертви попадали мертвими в калюжі на ринку, спричинила за тринадцять тижнів стільки смертей, скільки доти не знала наша історія. Раніше небагатьох визначних покійників ховали під плитами в церквах по сусідству з архієпископами та старостами церковних громад, інших, менш заможних, закопували на цвинтарях біля монастирів. Бідняків відвозили на Колоніальне кладовище, розташоване на відкритому всім вітрам пагорбі, відокремленому від міста каналом, у якому часто пересихала вода. Над каналом було перекинуто кам’яний міст, а на мості якийсь передбачливий алькальд звелів поставити арку з вирізьбленими на ній словами: Lasciate ogni speranza voi ch’entrade [62]. За перші два тижні холерної пошесті кладовище було вщерть переповнене, і не лишилося жодного вільного місця в церквах, незважаючи на те, що безліч кістяків безіменних пращурів закопали до однієї спільної могили. У соборі стояв важкий дух, проникаючи з погано запечатаних склепів, і його двері зачинилися на три роки, аж до тієї пори, коли Ферміна Даса вперше побачила зблизька Флорентіно Арісу на різдвяній службі. На третьому тижні цвинтар монастиря Святої Клари був заповнений упритул до тополь, які оточували його, і довелося використати під кладовище удвічі більший сад громади. Там повикопували глибокі могили й стали ховати мерців у три яруси, поквапно й без трун, проте довелося від цього відмовитися^ бо переповнена трупами земля зробилася, мов губка, на яку неможливо було ступити, бо вона сочилася смердючою чорною кров’ю. Тоді мерців почали ховати на Руці Божій, менш як за лігу від міста, на території скотоферми, де раніше випасали худобу, і згодом там освятили нове громадське кладовище.