Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
Доктор Хувенал Урбіно аж здригнувся, непомильно відчувши близьку присутність Бога, і подумав, що така домівка, як ця, має бути невразлива для пошесті. Він рушив за Галою Пласідією коридором під арками, проминув віконце кімнати для шиття, де Флорентіно Аріса вперше побачив Ферміну Дасу, коли патіо ще було в руїнах, піднявся сходами з новісінького мармуру на третій поверх і зачекав, поки служниця оголосить про його візит, щоб увійти до спальні хворої. Але Гала Пласідія повернулася з такими словами:
— Сеньйорита кажуть, що вам не слід заходити, бо її тата немає вдома.
Отож докторові Хувеналові Урбіно довелося прийти сюди вдруге — о п’ятій вечора, як порадила йому служниця, — і Лоренсо Даса власноруч відчинив йому двері дому й провів його в спальню дочки. Весь час, поки тривав огляд, він сидів у затіненому кутку, схрестивши руки на грудях і марно силкуючись стишити своє шумне дихання. Важко сказати, хто більше ніяковів, — чи то лікар зі своєю цнотливою тактовністю, чи хвора зі своєю дівочою сором’язливістю, чиє тіло було прикрите тільки шовковою нічною сорочкою, — але обоє не дивились одне одному у вічі, тільки що він ставив запитання безвиразним голосом, а вона відповідала тремтячим, обоє залежні від чоловіка, що сидів поруч у сутіні. Наприкінці огляду доктор Хувенал Урбіно попросив хвору підвестись і сісти в ліжку й з витонченою обережністю опустив нічну сорочку до самої талії; неторкані горді перса з дитячими пипками сяйнули в сутіні алькову, наче спалах полум’я, перш ніж вона поквапно затулила їх схрещеними руками. Не дивлячись на неї, лікар незворушно розвів їй руки і прослухав груди, а потім і спину прямим способом, притуляючи вухо до тіла.
Доктор Хувенал Урбіно мав звичай розповідати, що не відчув ніякого хвилювання, коли вперше отак близько познайомився з жінкою, з якою йому судилося прожити до самої смерті. Він пригадував голубу сорочку з мереживними краями, гарячкові очі, довгі коси, розпущені на плечах, але був такий стурбований спалахом пошесті в старому колоніальному місті, що не звернув уваги на жодну ознаку її квітучої юності, а цілком зосередився на тому, щоб не пропустити жодного, найнепомітнішого симптому зараження. Ферміна Даса висловилася набагато ясніше: молодий лікар, про якого вона стільки чула у зв’язку з холерою, здався їй сухарем, неспроможним любити кого-небудь, окрім себе самого. Діагноз був такий: кишкова інфекція, занесена з харчами, — і за три дні домашнього лікування хвора цілком одужала. Діставши підтвердження, що дочка не заразилася холерою, Лоренсо Даса відчув невимовну полегкість. Він провів доктора Хувенала Урбіно до самої сходинки його екіпажу, заплатив золотою монетою за візит і хоча ціна здалася йому зависокою навіть для лікаря багатіїв, він попрощався з ним, удаючись до надмірних виявів вдячності. Приголомшений блиском аристократичного прізвища доктора Урбіно, Лоренсо Даса не тільки не приховував свого захвату, а й дав зрозуміти, що ладен на все, аби знову з ним зустрітися — і за менш формальних обставин.
Випадок можна було вважати вичерпаним. А проте у вівторок, на наступному тижні, некликаний і без жодного попередження доктор Хувенал Урбіно знову з’явився в домі Лоренсо Даси і вельми несвоєчасно — о третій пополудні. Ферміна Даса була в кімнаті для шиття, де брала урок малювання олійними фарбами разом з двома подругами, коли побачила його у вікні. Він був у бездоганно білому сюртуці, в білому, з високим наголовком, капелюсі, і подав знак, щоб вона підійшла до нього. Ферміна Даса поклала підрамник на крісло і рушила до вікна, ступаючи навшпиньки і підібравши сукню зі шлярками до кісточок, щоб не волочилася по підлозі. На голові в неї була діадема з брелоком, що звисав на чоло; дорогоцінний камінець у ньому мав такий самий переливчастий колір, як і її очі, й від усієї її постаті віяло свіжістю. Лікар звернув увагу на те, що вона вбралася на урок домашнього малювання, так ніби збиралася на світський бал. Стоячи надворі, за вікном, він помацав їй пульс, звелів показати язик, за допомогою алюмінієвої лопаточки роздивився горло, вивернув і оглянув нижню повіку й щоразу задоволено кивав головою. Він менше ніяковів, ніж за попереднього візиту, але вона бентежилася дужче, бо не розуміла причини цього несподіваного огляду, адже він тоді сказав, що більше не прийде, як не станеться якоїсь зміни й вони самі його не покличуть. Більше того: вона не мала найменшого бажання будь-коли зустрічатися з ним. Закінчивши огляд, лікар поклав лопаточку в напхану інструментами та ліками валізку й закрив її, сухо клацнувши замком.