Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Його невідчепною турботою була небезпека, що чаїлася в занедбаному санітарному стані міста. Він звертався до найвищих представників влади з наполегливим проханням, щоб засипали стічні канави ще часів іспанського панування, які були величезним розплідником пацюків, і побудували натомість закриті клоаки, стічні води яких не зливалися б у затоку біля базару, як то було з давніх-давен, а виводилися б кудись на далеке звалище. Добротно опоряджені будинки колоніальної доби мали вбиральні зі смердючими ямами, але дві третини міського населення, скупченого в халабудах, що тіснилися біля самої трясовини, справляли свої потреби просто неба. Екскременти висихали на сонці, перетворювалися на порох і безтурботно вдихалися всіма разом з грудневими вітрами, що приносили морську свіжість.

Доктор Хувенал Урбіно спробував організувати при муніципальній раді міста обов’язкові курси, де бідняків навчали б споруджувати свої власні вбиральні. Він марно домагався, щоб покидьки не викидали в затоплювані припливами улоговини, вже століття тому перетворені на гнилі ставки, і щоб принаймні двічі на тиждень їх вивозили та спалювали десь за містом.

Він розумів, яка смертельна загроза чаїлася в питній воді. Сама думка про побудову водогону здавалася фантастичною, бо ті, хто міг би провести її в життя, володіли підземними резервуарами, де під грубим шаром плісняви зберігалася дощова вода, зібрана протягом багатьох років. У найкоштовніших меблях тієї епохи були зроблені спеціальні ніші, оздоблені дерев’яним візерунком, куди ставили великі глеки. День і ніч вода капала в ті глеки, просочуючись крізь кам’яні фільтри. Щоб ніхто не подумав напитися з алюмінієвого кухля, яким черпали воду, його вінця робили зубчастими, як на короні карнавального короля. В сутіні полив’яного глека вода була прозора та свіжа і мала присмак лісу. Але доктор Хувенал Урбіно не мав ілюзій щодо надійності цієї традиційної системи очищення, бо знав: попри всі заходи остороги, дно таких глеків було справжнім раєм для водяних черв’ячків. У дитинстві він часто сидів біля глека годинами, з майже містичним подивом споглядаючи ті створіння, переконаний, як і більшість тогочасних людей, що черв’ячки — то чарівні духи, які зваблюють юних дівчат, ховаючись у осадах нерухомих вод, і здатні на жорстоку помсту з ревнощів. Малим хлопцем він бачив сліди руйнувань у домі Ласари Конде, шкільної вчительки, яка посміла відмовити духам, бачив шибки, потрощені на дрібнесенькі скалки, і купу каміння, яким духи три дні й три ночі жбурляли у вікна. Отож минуло багато часу, перше ніж Хувенал Урбіно довідався, що насправді черв’ячки були личинками москітів, але довідавшися про це, він уже ніколи цього не забував, а згодом з’ясував, що не тільки вони, а й інші злі духи можуть безперешкодно проникати крізь наші примітивні кам’яні фільтри.