Мій тато — кілер
- Автор: Є Євген
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-061-3
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Мій тато — кілер». Краткое содержание книги:
Депутат. Не для всіх.
Пожежник. Банально.
Мент… еее… себто, міліціонер?… Ну, ви самі зрозуміли.
Може, кілер? Зважаючи на героїв сучасних російських телесеріалів та різних бойовиків, цілком можливо. Втім, вирішувати тільки вам. Ми лише радимо прочитати новий твір Євгена Є. Автор у своєму стилі вирішив поміркувати на тему: а чи можуть бути у кілерів діти, і як вони сприйматимуть професію свого батька. Може, пишатимуться, може, соромитимуться, а може, замовлять когось батькові…
Четвертий Шлях — Шлях Художника, чи Шлях Теслі.
Усі будівлі в Японії були дерев’яними, крім грандіозних замків, побудованих за кілька поколінь до народження Мусасі. Тому «тесля» в тексті означає: «зодчий» чи «будівельник».
У нашому будинку не було ліфта, і тому ми підіймалися малесенькими японськими сходинками. Не поспішаючи. Від лампи, яка гасла за нашими спинами, до лампи, що засвічувалася з нашою появою.
Двері до квартири виявилися замкненими. І голосно (мовляв, ні про що не здогадуюся) я сказав:
— Зараз дістану ключі.
І відсунувши однією рукою Юкіко й Марину до стіни, іншою я витяг пістолет і ударом плеча вибив картонні двері своєї квартири.
Стрілець, який ховався в моїй єдиній, на п’ять підлог кімнаті, завмер.
— Кидай зброю.
— Так, — сказав він, і пістолет упав на килим. І тієї ж миті цівка іншого пістолета вперлась мені в потилицю. Як виявилося, ще один нападник ховався в сусідній квартирі.
— Тепер ти, — сказав він.
І ось уже мій пістолет опинився на килимі.
— Руки вгору, — я підняв руки. — А тепер заходь, не соромся.
Перед початком будівництва Тесля відбирає придатний матеріал. Рівні стовбури без сучків, красиві на вигляд, використовують для відкритих колон, прямі стовбури з невеликими дефектами пускають на внутрішні опори. Стовбури бездоганного вигляду, хоча й не дуже міцні, йдуть на пороги, притолоки, двері та розсувні стіни.
— Отже, — я стояв між двома бандитами, які націлили на мене свої пістолети. — Нехай дівчинка віддасть нам те, що взяла в тата, і ми підемо.
— Просто віддай, — сказав Маринці другий із них, ріжучи мені слух незвично природною українською мовою, — і ми вам нічого не зробимо.
— Або ми вб’ємо тебе і заберемо диск самі.
Він підняв пістолет, спрямовуючи цівку в голову моєї дочки.
Добре, що другий усе ще цілився мені в потилицю.
Я навіть не зробив кроку, присів, перехопив його руку і зламав її в трьох місцях.
Перший махнув стволом пістолета в мій бік — і тієї ж миті впав, одержавши удар ногою в підборіддя. Причому достатньо сильний, щоб зламати половину його шийних хребців. Крутнувшись, я зібрався добити другого, але побачив, що той уже мертвий. У нього виявилося слабке серце, яке не витримало больового шоку.
Тож коли я відпустив його зламану руку, він просто впав на підлогу.
Такі Чотири Шляхи — Шлях Хлібороба, Шлях Торговця, Шлях Аристократа і Шлях Художника.
— Ну і що це означає? — поцікавився Сашко, заходячи до квартири. Принісши труп третього стрільця (того, що ховався в заростях холу), він кинув його на підлогу.
— Не знаю, — відповів я і, обернувшись до Маринки, перепитав: — То що це означає?
— Юкіко, зроби нам чаю. Тільки без усяких там церемоній — чимшвидше.
— Ну? — запитав я в Марини. — Розповіси нам, що сталося?
— Я не думала… — сказала вона, збираючись жалібно схлипнути. — Точніше, я лише зараз зрозуміла, що забула папери про тебе у своїй кімнаті…
— Тільки не треба цього, — сказав Дмитро, щойно вона почала втягувати повітря, готуючись до плачу. — Давай дорослим-доросла-по-дорослому.
— Я не знала, — сказала Марина. — Я залишила всі папери… Випадково… От вони і знайшли нас… — і все-таки почала плакати.
— Як їх заспокоюють? — запитав Сашко, маючи на увазі маленьких дівчаток.
— Покажи їй що-небудь. Наприклад, «веселого покемона», — відповів Дмитро. — Чи постріляй над головою.
Я теж не знав, що мені робити в такій ситуації.
А от Юкіко сіла поруч із Мариною, обійняла її і почала гладити по голові, примовляючи:
— Мася, не треба плакати. Усе буде гаразд. І завтра зійде сонце, і це сонце освітить лід твого болю і перетворить його на пару забуття… Не плач. Не треба… Ось сидить твій тато. Він у тебе красивий і сильний. Він зробить усе, щоб тобі було добре. Він захистить тебе. Адже в цілому світі немає нікого кращого, ніж він…
Вона попускала бульки у склянку з холодною водою. Вона змусила Сашка подарувати їй свій, завбільшки з наволочку, смугастий носовичок. Вона відповідала «більше не буду» на прохання Дмитра «не треба плакати».