Кров на снігу
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Кров на снігу #1
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7319-8
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Кров на снігу». Краткое содержание книги:
Улав — надзвичайно «обдарований» кілер, що працює на одного з найвпливовіших кримінальних авторитетів Осло. Проте не типовий кілер: крім хисту до холоднокровного вбивства, він має дивовижну схильність до глибокого кохання. І, попри дизлексію — нездатність правильного і швидкого розпізнавання слів, Улав — блискучий, гіпнотично-спокійний оповідач з неабиякою уявою. Останнє замовне вбивство або піднесе його на вершину професійної майстерності, або стане його найбільшою помилкою, адже закохатись у дружину власного боса, яку до того ж той наказав прибрати, крок дуже необачний…
— Ти не міг би трохи почитати мені вголос? Що-небудь про кохання…
— Я б… охоче… — почав я.
— То почитай, — сказала вона, підібгавши ноги і зручніше вмощуючись на дивані, й поклала руку мені на плече. — Я люблю кохання.
— …але я не можу.
— Звісно ж, ти можеш! — засміялась вона, кладучи розгорнуту книжку мені на коліна. — Не соромся, Улаве, читай! Тут тільки я з тобою…
— У мене дизлексія.
Моя різка заява ошелешила її, і вона вражено закліпала очима, наче я дав їй ляпаса. Чорт, я навіть сам сторопів.
— Вибач, Улаве, але… ти ж казав… мені видалось…
Вона замовкла, і запала тиша. Я пошкодував, що платівка більше не грає. Я заплющив очі.
— Я читаю, — сказав я.
— Читаєш?
— Так.
— Але як ти читаєш, якщо ти не можеш… не бачиш слів?
— Я їх бачу. Але іноді я бачу їх неправильно. І тоді я маю подивитись на них знову.
Я розплющив очі. Її рука досі лежала на моєму плечі.
— А звідки… як ти знаєш, що бачиш їх неправильно?
— Головним чином тому, що літери не утворюють слова, які мали б який-небудь сенс. Але часом я просто бачу геть інше слово і не усвідомлюю своєї помилки, аж поки зрозумію це набагато пізніше. Іноді історія, яка утворюється в моїй голові, цілковито відмінна. Таким чином, я кінець кінцем начебто отримую дві історії за ціною однієї.
Вона розсміялася. Голосним іскристим сміхом. Її очі мерехтіли у напівтемряві. Я теж засміявся. Не вперше я зізнався комусь, що у мене дизлексія. Але вперше ця особа стала розпитувати мене далі. І вперше я намагався пояснити це комусь, хто не був моєю мамою або вчителькою. Її рука зісковзнула з мого плеча. Якось непомітно. Я чекав на це. Вона вислизає і віддаляється від мене. Але, натомість, її долоня ковзнула в мою. І стиснула її.
— Ти справді кумедний, Улаве. І добрий.
Сніг почав налипати на нижню частину віконного скла. Сніжинки чіплялися одна до одної. Як ланки в кольчузі.
— То перекажи мені своїми словами, — попросила вона. — Перекажи мені історію кохання з цієї книжки.
— Гаразд, — сказав я і подивився на книжку в себе на колінах.
Вона була розгорнута на сторінці, де Жан Вальжан намагається допомогти нещасній, приреченій розпусниці. Я передумав. І переповів їй, натомість, про Козетту і Маріуса. І про Епонін, юну дівчину, виховану в злочинному світі і безнадійно закохану в Маріуса, яка, зрештою, жертвує своїм життям заради кохання. І про кохання інших персонажів. Я переповів історію знову — цього разу, не випускаючи жодних подробиць.
— Ох, як чудово!.. — вигукнула Коріна, коли я закінчив.
— Так, сказав я. — Епоніна це…
— …що Козетта і Маріус, врешті-решт, залишились разом.
Я кивнув.
Коріна стиснула мою долоню. Вона не відпускала її весь цей час.
— Розкажи мені про Рибалку.
— Він бізнесмен, — знизав я плечима.
— Даніель каже: він убивця.
— Це теж є.
— Що станеться, коли Даніель помре?
— Тоді тобі не буде кого боятися. Рибалка не бажає тобі зла.
— Я маю на увазі, чи означає це, що Рибалка заволодіє всім наркобізнесом?
— Гадаю, так, — він не має інших конкурентів. Якщо тільки ти не думаєш, що?..
Я силувано всміхнувся до неї. Вона голосно розсміялась і грайливо штовхнула мене в плече. Хто б міг подумати, що в глибині душі я такий успішний комік?
— Чому б нам просто не втекти? — запитала вона. — Ми з тобою гарно ладнаємо, ти і я. Я могла б куховарити, а ти міг би…
Друга частина пропозиції залишилась висіти в повітрі, як недобудований міст.
— Я був би щасливий втекти з тобою, Коріно, але я не маю ні шеляга за душею.
— Ні? Даніель завжди казав, що гарно платить своїм людям. Відданість, казав він, треба купувати.
— Я все витратив.
— На що? — кивнула вона повз мене, маючи на увазі, що ні квартира, ні те, що в ній, не могло коштувати аж надто багато.
Я знову знизав плечима.
— Вдова залишилася з чотирма дітьми. І саме я зробив її вдовою. Тож я… У мене стався момент слабкості, і я поклав у конверт ту суму, яку її чоловікові обіцяли за те, щоб декого впорати. І виявилося, то було все, що я мав. Я не знав, що Рибалка так добре платить.
Вона зміряла мене скептичним поглядом. Я не думаю, що то був один із дарвінівських шести універсальних виразів обличчя, але я знав, що вона мала на увазі.
— Ти… ти віддав усі свої гроші вдові чоловіка, який намірявся когось убити?
Я вже й без того второпав, наскільки безглуздо я діяв, віддаючи гроші чужій вдові, хоча таки залишив собі дещо від неї. Та коли Коріна так висловилась, мій вчинок став видаватись геть ідіотським.