Кров на снігу

— Ходімо в підсобку, — сказав Рибалка.

Три особи на рахунку. Треба бути по-справжньому холоднокровним, як морожена риба, щоб вести перемовини з експедитором, який відправив на той світ трьох твоїх людей. Мені залишалося тільки сподіватись, що моя пропозиція була достатньо спокусливою і що Рибалка був саме таким холодним і прагматичним, яким я собі його уявляв. Де там він, в біса, не знав мого імені!

Я сів до заяложеного дерев’яного столу. На підлозі стояли масивні полістиролові ящики, повні льодом, замороженою рибою і — якщо Гофман був правий щодо логістики — героїном. Температура у приміщенні була щонайвище п’ять або шість градусів. Кляйн не сідав, і, доки я говорив, він наче й не зосереджувався на своєму потворному дробовику, але ствол його тримав увесь час націленим тільки на мене. Я переповів останні події — без брехні, але й не заглиблюючись у непотрібні деталі.

Коли я закінчив, Рибалка знову вирячився на мене своїм бісовим циклоповим оком.

— То ти завалив його сина замість його жінки?

— Я не знав, що то був його син.

— Кляйне, що скажеш?

Кляйн стенув плечима.

— В газетах пишуть, вчора у Віндерені застрелили якогось.

— Так, я теж бачив заголовки. Можливо, Гофман і оцей його експедитор скористалися з того, що пишуть газети, і склали таку побрехеньку, щоб знати напевне, що ми її проковтнемо.

— Зателефонуйте в поліцію і запитайте ім’я вбитого, — сказав я.

— Ми зателефонуємо, — сказав Рибалка, — після того як ти поясниш, навіщо пожалів дружину Гофмана, а тепер її переховуєш.

— Це обходить лише мене, — сказав я.

— Якщо ти плануєш вийти звідси живим, раджу не викобенюватись, а казати все як на духу.

— Гофман бив її, — сказав я.

— Котрий з двох?

— Обидва, — збрехав я.

— Що з того? Коли хтось дужчий дає прочуханку, це ще не означає, що хтось слабший на неї не заслуговує.

— Надто ж така шльондра, як та, — докинув Кляйн.

— Ой-йой! — зареготав Рибалка. — Кляйне, подивись на його очі. Він би ладен убити тебе! Я думаю, пацанчик просто закоханий.

— То й гаразд, — відказав Кляйн. — Я теж би охоче його вбив. То він завалив Мао.

Я не мав жодного уявлення, хто з трьох людей Рибалки був Мао. Але у водійських правах хлопчини із Санкт-Гансхаугена значилось: «Мауріц», отже, ймовірно, то був він.

— Різдвяна риба чекає, — поквапив я їх. — Яке твоє рішення?

Рибалка потягнув кінець свого моржового вуса. Я подумав: чи вдавалось йому коли-небудь хоч на якийсь час змити з себе запах риби? Тоді він підвівся.

— «What loneliness is more lonely than distrust?»[15] Ти знаєш, голубе, що це означає?