Зібрання творів

Автор: Стус Василь
Год: 2021
Язык: украинский
Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
Жанр: Прочая поэзия

Электронная книга - «Зібрання творів». Краткое содержание книги:

До цього зібрання творів увійшов практично весь творчий доробок унікального українського письменника.
Василь Стус – український поет-шістдесятник, майстер філософської, ліричної, а також сатиричної поезїї.
Новатор та експериментатор в сучасній українській поезії. Численні стилістичні прийоми верлібрів та рим увиразнюють поетику його віршів.
Вірші Стуса наповнені філософсько-експресивними образами шляху, долі, мотивами самотності і боротьби, смерті і осмислення призначення людини.
У багатьох поезіях також відображені внутрішні переживання автора після арешту та рефлексії щодо табірного існування. Є у нього і натурфілософські роздуми щодо краси світу, які поєднуються з життєствердними закликами до духовної боротьби.
За переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
Герой України посмертно.

Перейти на страницу:

1968

КОСТОМАРОВ У САРАТОВІ

(цикл)

Але що ж робити живій душі у цій державі смерті?

В. Мисик

За роком рік росте твоя тюрма, за роком рік підмур'я в землю грузне, і за твоїм жалінням заскорузлим, за безголів'ям — просвітку нема. Живеш — і жди. Народжуйся — і жди. Жди — перед сконом. Жди — у домовині. Не назирай — літа збігають згінні без цятки неба й кухлика води. Ти весь — на бережечку самоти, присмоктаний до туги, ніби равлик, від вибухлої злості занепалий, не можеш межі болю осягти. А світ весь витих, витух, відпалав, не вгамувавши вікової спраги. Він висмоктав із тебе всю одвагу, лишив напризволяще і прокляв.

Живі — у домовині. Мертві — ні, хоча тюремним муром всіх притисло. Прадавні роки, місяці і числа перебирають у живій труні. Сомнамбулами бродять щонаймертві. І так їм хочеться межи чужих кісток свій непомітний віднайти куток, щоб там боятись смерті.

III

Світ — тільки свист мигтючий. І провалля — немов бездонне. Долі — не збагнеш. Бездомний, хоч — то вжалюйся до жалю (а жаль, немов провалля, теж — без меж). Час опада. За час не зачепитись. Руками не вчепитись, мов за дріт. О Боже, винеси! Руки обидві, немов вітряк, з зорі і до зорі блукають, шастають — ані тобі рятунку, ані тобі розрадоньки. Самі! І самоти згорьовані дарунки — рожеві панти досвітку з пітьми. Світанок — свист мигтючий.

Задумалася свічка — повечоровий спах. Розрада невеличка — і голова в руках. Розіп'ятий на рами сосновому хресті, звіряєш самоті днедавні тарарами. Загублений між днів, не спам'ятаюсь досі. Під вибухами сосон — мов на морському дні. Важкі обвали літ і пам'яті провали. Але ж і дні настали — оцей вселенський гніт. Мій Боже, білий світ — це біле божевілля — не варт твого зусилля, то й бідкатися встид.

Але хто поверне руки, рухи, радощі нам? Але хто уперто вік рубатиме хащі? Але хто навикне жити, серце ївши своє? Де ті недоріки, кому пам'ять спать дає? Жив чи ні — намарне. Все намарне — чи жив, чи ні. Годі, незугарний! Доста. Збавив літа бучні. Не оплакуй втрати днів, бідою видублених. За життя — розплата: лізь до могил до виблих. Вже, причинний, у покорі перепочинь. Долі — згінні, наче дні. І намарне — чиниш. Що чуже — то наше. А що наше — нам же й чуже. Наша доля вража нас доріже — нашим ножем. Марні епітим'ї, не врятує великий піст. Дотліває з димом край оспалих синів-лакиз. Мало йому горя — ще ховається в сповитки. Нині — вчора і раніше за всі віки. Та й діяння марні. Суєта суєт і мана. Бродять біди в парі (що ж бо за біда за одна?) Причинивши двері, колінкую: Отче ти наш! Таж ніхто не верне руки, рухи, радощі нам?!

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?