Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочая поэзия » Зібрання творів
Зібрання творів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Зібрання творів

Электронная книга - «Зібрання творів». Краткое содержание книги:

До цього зібрання творів увійшов практично весь творчий доробок унікального українського письменника.
Василь Стус – український поет-шістдесятник, майстер філософської, ліричної, а також сатиричної поезїї.
Новатор та експериментатор в сучасній українській поезії. Численні стилістичні прийоми верлібрів та рим увиразнюють поетику його віршів.
Вірші Стуса наповнені філософсько-експресивними образами шляху, долі, мотивами самотності і боротьби, смерті і осмислення призначення людини.
У багатьох поезіях також  відображені внутрішні переживання автора після арешту та рефлексії щодо табірного існування. Є у нього і натурфілософські роздуми щодо краси світу, які поєднуються з життєствердними закликами до духовної боротьби.
За переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
Герой України посмертно.
1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Перейти на страницу:

1964

* * *
Отак і вікувати, пізнавши роки мсти (це — за добро заплата). І — Господи, прости. Не нарікаю, Боже, на іспити важкі: одним стражденним дрожем злютовано віки. Та виболіти землю — нам! Зберегти живе — нам! Вивершити стелю — нам! І Господь зове — нас! Бо його надія — не фарисеї, ми (не суддукеї ж скніють під мурами тюрми). Нам шлях прослався вгору — не вбік, не вниз, а — ввись. Ми, добротою хорі, до неба возмоглись, Там наша Україна, котра не знає ґрат, а притиску, а кпини, а помсти — й востократ. В вселенському стражданні один твій, Дніпре, зміст. Держи ж свій біль на грані, ти з ним одним зріднивсь із клекотіння магми. Натужний біль століть заповідав нам Ягве. Кричи ж, коли болить.

1968

* * *
Верби навесні — немов човни. Лаком і смолою трохи пахнуть, і самі прокурені, пропарені, мов діжки торішні. Вербам — радість. Котики зійшли, як зіходить ластовиння з виду, в синім травні густо поросли кучері, вітрами передрібнені. Вербам — радість. Верби хилять стан, хай пристаркуваті — то даремно, то даремно, бо сміється став, молодо сміється став наш древній. Скільки літ — на прив'язі човни, жабуриння, кумкання, латаття. Соловей витьохкує і тягне на вологій волосині ніч. Тут здасться — цілий вік — весна, лаком і смолою пахне трохи, а берегова драговина, ще не завдає тобі мороки. Вся сторожова твоя маєтність до ставка збігає в кілька суголовків. Тут, як кажуть, чисто все — твоє: ти — його, воно ж — тебе пантрує. На призволенні, між сонних див огіркам, капусті, помідорам це свічадо тихої води видасться безберегим морем.

1964

ПОВЕРНЕННЯ ОРФЕЯ
Харон суворо мовив: ні! Пором відчалив. До Тенара Надходить чорнокрила хмара. В вечірнім палена огні. І в громі — чується мені — Дзвенить тривожена кифара… Напевно, смерть тобі не пара, Ганебна смерть на чужині. Напевно, ні, коли в затоні Гуркоче грім. І дощ. І град. І рвуться сідлані комоні З печери. До світів. Назад. І никнуть привиди похмурі. Вже дальні далі на меті. Ще варто жити, коли бурі Клечають хмари золоті.

1959

ГАЙВОРОНСЬКЕ
Туго пісня випиналась над рікою — тятивою, ніби райдугу пустили з лісу-бору, з-за ріки. Вечорове. Вечорниці. Голоси дівчат під місяцем чорнобриві. Заздро мріють заворожені зірки.

VIII. 1959

* * *
З надвечір'я визирає ніч. Виповнився, визрів ярий обрій. Не колишеться. Не мріє. Не струмить… — Добрий вечір! — Доброго здоров'я!

1959

* * *
Не одлюби спою тривогу ранню, — — той край, де обрію хвиляста каламуть, де в надвечір'ї вітровії тчуть єдвабну сизь, не віддані ваганню. Ходім. Нам є де йти — дороги неозорі, ще сизуваті в прохолодній млі. Нам є де йти — на хвилі, на землі — шляхи — мов обрії — далекі і прозорі. Шумуйте, весни — дні, ярійте, вечори, поранки, шліть нам усмішки лукаві! Вперед, керманичу! Хай юність догорить — ми віддані життю і нам воздається в славі.

1958

ВЕСЕЛИЙ ЦВИНТАР

НАД ОСІННІМ ОЗЕРОМ
Цей став повісплений, осінній чорний став, як антрацит видінь і кремінь крику, виблискує Люципера очима. П'янке бездоння лащиться до ніг. Криваво рветься з нього вороння майбутнього. Летить крилатолезо на утлу синь, високогорлі сосни і на пропащу голову мою. Охриплі очі збіглися в одне — повторення оцього чорноставу, насилу вбгане в череп. Неприхищенний, а чуєш, чуєш протяг у душі!?
1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)