Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Блискавиця Перунова [uk]
Блискавиця Перунова [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Блискавиця Перунова [uk]

Электронная книга - «Блискавиця Перунова [uk]». Краткое содержание книги:

«Блискавиця Перунова» — пригодницька історична повість. В центрі подій — відоме з літописів народне повстання у Києві 1068 р., коли стривожені набігом половців кияни вимагали у тодішнього князя Ізяслава або захисту від ворога, або принаймні зброї, щоб захиститися самим. Не дочекавшись допомоги від слабкого духом керманича, київське віче обрало на князівство родича князя Ізяслава, Всеслава Полоцького.
Вогнедар Борич, головний герой повісті, походить зі старовинного вояцького роду. Хлоп’ям він став свідком винищення своєї родини князевими дружинниками. Вогнедарові родичі дотримувались предківської віри, і його дід Гатило покинув службу у князя Володимира опісля кривавого хрещення. Та меч «бога християн» таки віднайшов непокірних Боричів. Малого Вогнедара врятував жрець Перунів Далебор, котрий колись був приятелем його діда. Старий жрець виховав дитину у звичаях предків, навчивши однаково добре володіти і словом і мечем. Нині юнак прагне помститись за загибель близьких. Та страшна таємниця розкривається перед ним — зрадник, котрий привів княжих дружинників до родового вогнища теж має прізвище Борич…
Битви та поєдинки, картини з життя лісових весей та прадавнього Києва, образи людей які тоді, як і в усі часи змушені вибирати між правдою та неправдою — про все це розповідає повість. Її автор — Мирослава Горностаєва є жрицею громади Рідної Віри «Арійський шлях», тож в повісті викладено нетрадиційний погляд на деякі історичні події. Адже більшість українських історичних повістей сьогодення співає хвалу переможному християнству, що принесло культуру темним дикунам. Ми будемо раді, якщо вдумливий читач, прочитавши цей твір, змінить свою думку.
1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 84
Перейти на страницу:

— Та я… Я…

Вогник відпустив чужого і наказав відійти Полісуну. Рогдан обдивився подертий одяг і лише рукою махнув:

— Дешево відбувся! Я трохи духу не пустився, коли на мене накинулися твої вовкулаки, чародію.

— Як ти мене знайшов? — спитав Далебор.

— Мені сказали, що ти можеш бути на Хорсиці, — вельми загадково відповів Рогдан.

— Тобі пощастило, бо на це Святилище я навідуюсь не так вже і часто. А бродники не люблять… хрещених людей…

— Я бачив дуба, — сказав Рогдан порозуміло, — і не заздрю тим, хто зачепив його. Але я обшукав би і Хорсицю, і плавні, аби виконати те, що мені доручено. Князь Всеслав прислав мене.

У Далебора смикнувся кутик рота. Вогник зрозумів — учитель чимось незадоволений. Волхв якось оповідав йому про князів Русі, онуків Володимира Святославича, сущих нині, і юнак слухав уважно, як завжди, хоча його цікавив лише один з онуків Відступника — той, котрий знищив маленький світ, в якому жив Сяйвір Борич. Але серед тих дзвінких вояцьких імен не було імені Всеслав.

— І що хоче від мене князь Полоцький? — сухо спитав Далебор.

«Полоцьк…, — майнуло у Вогника в голові, — це десь у Кривичах[18]… Невже чоловік добирався аж звідти?»

— Всеслав, — мовив тим часом Рогдан, — у великій біді.

— Що він накоїв цього разу? — байдуже спитав Далебор.

— Він у полоні, волхве! Ізяслав Ярославич, з братами, захопив його та його сина. Вже другий рік, як Всеслав у темниці, в Києві.

— Рогдане! — мовив Далебор спокійно, — ти нагадуєш мені тих хрещених людей, котрі нарікають на жорстокість язичницьку, забуваючи при тому розповісти, що накоїли самі. Хвала Богам, я не від учора знаю і Всеслава, і тебе. То ж з чого усе почалося? Адже, коли Ізяслав зайняв київський стіл по батьковій смерти, Всеслав йому союзником був…

— Та був, — буркнув Рогдан неохоче.

— І на торків разом ходили…

— Та доводилось…

— А що ж сталось два роки тому?

— Ну, — поволі розпочав Рогдан, — пішли ми на словенів… Псков взяли… Тоді Новгород…

— Тобто — вотчини Ізяславові, — хмикнув Далебор, — взяти — взяли, а розуму утримати, певне, не вистачило. Чи замало було Всеславу кривицьких земель?

— А тоді, — обминув питання Рогдан, — старші Ярославичі пішли на нас. Сам Ізяслав ніколи б не наважився на це, він бо, як усім відомо, ліпий тілом, але простий духом. Але брати його… Ой, не прості! Що Святослав, що Всеволод… Словом, стрілися ми на Немизі-ріці. До цього Ярославичі спалили Мінськ… Небо було у вогні. Мороз лютий, сніги глибокі… Страшна була січа, багато воїнів загинуло в снігах! Кістьми людськими засіяно нині береги тої клятої річки…

— Немає інших ворогів! — буркнув Далебор, — вовки — і то рідше один одному горлянки перегризають, аніж Володимирові нащадки!

— Розбили нас, — продовжував Рогдан, — тяглася ця війна до літа, аж поки Всеслав зрозумів, що не подужає сам їх трьох. Вони теж, нібито, погодились на мирову. Листа прислали. Прийди, мовляв, до нас на перемовини, цілуємо хрест святий, що тобі лиха не зробимо… Я й досі кляну себе, що повірив їхньому цілуванню! Але ж і Всеслав повірив! Хитрий Всеслав! Поїхав він до них з сином, Рогволодом, узяв з собою кільканадцять наближених. Я теж був із ними. Тільки ми на човні Дніпро перепливли — тут нас і пов’язали. Ніхто навіть меча вихопити не встиг.

— Як ти вибрався? — спитав Далебор аж ніяк не співчутливо.

— Відпустили за викуп через півроку. А Всеслав у темниці… Вони його не випустять. То все Святослав Чернігівський! Ох, і лис! Ізяславу втисли Полоцьк, а Новгород Святослав забрав собі! І тепер Ізяславу немає іншого виходу…

— Як вбити твого князя, Рогдане… — докінчив волхв.

— Ізяслав ніяк не може наважитись, — мовив Рогдан пригноблено, — але на нього тиснуть і брати, і наближені. Щоправда, зараз їм не до Полоцька. Зі степу йде новий ворог!

— Кочівники? — спитав Далебор.

— Кипчаки, — сказав Рогдан, — люті, як зграя скажених псів. Переяславці продражнили їх половцями, бо волосся світле мають, мов та полова. Покручі якісь, їй-бо… Вперше вони поткнулися до них у рік Кривавої Зорі.

Вогник пам’ятав ту блукаючу зірку, що палала на нічному небі кривавим вогнем. Далебор ще називав її Мечем Перуновим.

— За рік до того ми билися з торками, — продовжував Рогдан, — в союзі з Ярославичами! Ха! Нині здається, що це байка! Так от, торки ті — присяжні вороги кипчаків і казали, що з ними зладнати важко. А нині вивідачі їхні говорять, що кипчаки рушили усією ордою, і торки в союзники Всеволоду Переяславському набиваються. Та як би там не було, а Всеславу зосталося жити до першої битви з кипчаками. Програють Ярославичі, чи виграють — Всеславу кінець!

вернуться

18

Теперішня Білорусь.

1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 84
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)