Блискавиця Перунова [uk]

— Я був один у матері? — обережно спитав юнак.

— Говорили, ніби у Калини з Косачем було дитя, але що з ним стало — ніхто не знає… Я часом думав…

— Чи не я це? — вимовив Вогник раптово пошерхлими вустами.

— Авжеж… Адже саме Косняч врятував тебе і доручив одному з борисоглібських ченців опікуватися тобою, бо мав їхати з Ізяславом до Новгороду. Але ж ти згадав, що є сином Межиборовим. Правда, маєш вигляд старшого, аніж мав би бути, однак ти такого натерпівся, що…

— Хвала Богам, — сказав Вогник з невимовним полегшенням, — що я не є ще й сином зрадника!

— Ну ось тепер ти знаєш майже все, — мовив Далебор, — туровці говорили, що нацькували княжича на Боричів отой мніх Варсонофій, що загинув на Чорній Скелі, та Косняч… Гатило бо жодної краплини воску не вділив монастиреві від багатств своїх величезних. Сам не продавав і тим, що в нього купували, забороняв давати з того на монастир. Ну, й подали мніхи княжичу скаргу на поганина, що захопив найкращі бортні місця, а закону Володимирового про десятину не сповняє. Косняч же хотів забрати жону і, може, дитину. Мабуть, він не думав, що справа закінчиться такою кров’ю. Чув же, що говорив мніх? «Аби вони не опирались…» Та Гатило зачинив браму і почав бій.

— Мене теж убили того дня, — мовив Вогник безбарвним голосом, — я — мрець, Віщий.

— Ану, досить себе жаліти! — різко сказав старий, — ти ба, знайшовся небіжчик! Краще думай про те, як ворогів своїх вкласти в землю, аніж про смертний спокій! Ти його мав задосить! Знаєш, хто врятував тебе від смертного сну? Сам Індра, не більше не менше! Коли я привіз тебе сюди, то вже втратив усяку надію на зцілення. І вдався до останнього засобу. Приніс тебе Перунової ночі на Святославову могилу. Протолчани говорили, що за кілька літ там убило блискавкою трьох чоловік. Подивишся якось влітку як крешуть там блискавиці, наче загиблих пробудити хочуть. Ніч я славив Перуна…і чекав, а під ранок рунула злива Тоді я зоставив тебе на вершечку, прямо на мокрій траві, а сам зійшов донизу — і знову молився, аж доки Перун не вдарив просто в курган. Коли, опісля дощу, я піднявся нагору, то не знав, що віднайду — тебе, чи жменьку попелу. Трава довкола диміла, але ти був живий. І після того почав приходити до тями.