Втікач із Бригідок
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7818-6
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Втікач із Бригідок». Краткое содержание книги:
Йдучи за рябим наглядачем коридором під склепіннями колишнього монастиря, Клим уже тоді відчув: історія повторюється. Щойно побачив ту саму — чи дуже схожу — кімнату, а в ній — хлопця, не на аж так багато старшого за Луку, відчуття змінилося впевненістю. Кошовий не міг пояснити їх, але мотнув головою, відганяючи підступне: «Це знову нічим добрим не скінчиться».
— Чого ви? — запитав в’язень, підводячись назустріч.
— Прошу?
— Оце, — Ладний повторив його рух.
Тим часом важкі двері зачинилися за Климовою спиною, і він зупинився, роздивляючись нового знайомого.
На вулиці, та ще й у однострої, Клим не вирізнив би цього стрільця серед інших. Молодий чоловік мав типову невиразну зовнішність. Аби не розсічена брова й шрам, який тягнувся до середини широкого лоба, Захар узагалі не мав би особливих прикмет. Він розстебнув синю шинель, з-під якої вибивався кітель, навипуск, без паска. Трикутну шапку-мазепинку Ладний для чогось вдягнув, йдучи на зустріч з адвокатом, і тепер стягнув із голови, відкриваючи коротко стрижене, солом’яного кольору волосся. У великих сірих очах не читалося нічого. Принаймні, повагу до себе Кошовий вловив, та не більше — здавалося, Ладний дивився як крізь нього, так і крізь стіну. Певне, дуже хотів розбити мури силою погляду.
Загалом попри доволі типовий для в’язня вираз обличчя в стрільцеві вгадувалася сила, не помітна з першого погляду. Справді ладний, цілком відповідає прізвищу. Міцно збитий, не худий — жилавий, вилицюватий, він нагадував чи то накручену пружину, яка розпрямиться в будь-який момент, чи, швидше, сторожового собаку, який вдає сплячого, й дурні вірять. Помняцкавши головний убір, Захар поклав його на нари, ступив уперед, ніби виконував наказ і виходив із чоти, простягнув руку.
Клим не відчував себе слабаком, навіть зараз, під час війни, намагаючись знаходити час для боксування, яким раніше займався системно. Але короткий потиск переконав: враження дещо хибні. Захар сильніший, ніж він про нього подумав.
Коротко струснувши руку, Ладний став, розвівши ноги в армійських чоботях на ширину плечей, заклав руки за спину, виклично виставив підборіддя.
— Так чого ви смикнули головою? Не подобаюся?
— Отак відразу, — гмикнув Кошовий. — То я про своє. Ви скажіть краще, чому саме мене покликали і чому саме тепер. Вже пополудні, причому глибоко.
— То й що? Маю право на адвоката хоч опівночі.
— Нема питань, — Клим посміхнувся кутиком рота. — Тобто є: чому ж тоді відразу опівночі мене не гукнули? Чи іншого когось? Га, пане Ладний?
— Я називаюся Захар.
— Хай так. Тоді звіть мене Климентієм.
— Пане Кошовий, між нами різниця. Я прошу звертатися до мене на ім’я, а до вас буду говорити, як мені вигідніше.
Розмова помітно йшла не туди.
— Чудово. Але я, Захаре, не почув відповіді. Адже мушу потім пояснити не комусь, а самому комісарові кримінальної поліції Мареку Віхурі, чому своїм захисником ви обрали саме мене.
— Це важливо?
— Так. Хоча б через те, що я давненько не практикую. Маю на увазі — кримінальних справ.
— Мені вас порадили.
— Хто?
— Не має значення. Скажімо так — у Бригідках вас знають.
Дивно, та схоже на правду.
— Нехай так. Присядемо?
— Насидівся.
— Добре. Питання таке: ви вбили Олеся Косацького?
— Ні.
Чогось подібного Кошовий чекав.
Знявши капелюха й так само розстебнувши осіннє пальто, він примостив свій убір поруч із мазепинкою. Для цього треба було обійти Захара. Той стояв на місці, далі дивлячись перед собою, і Климові така поведінка почала подобатися дедалі менше.
— Давайте все ж таки присядемо.
— Я без того в тюрмі сиджу. Краще до справ.
— Чекайте, зберуся з думками…
— Та якими думками, пане адвокате! Я не вбивав його! Хоча мав на це повне право!
Кошовий знову став перед Ладним. Схрестив руки на грудях, зміряв поглядом з ніг до голови. Не бачачи інших варіантів, притулився спиною до стіни, заговорив спокійно, зважуючи кожне слово.
— Захаре, чому ви вважаєте, що мали право забрати життя в іншої людини?
— Коли стріляв у москалів там, на фронті, пояснень не вимагав ніхто. Ні тоді, ні тепер. Мене за це нагородили. Я герой, пане Кошовий.
— Ви — герой війни. Там — ворог, який хоче вбити вас. Війна та мир мають інакші закони. Чи ви цього не зрозуміли?