Втікач із Бригідок
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7818-6
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Втікач із Бригідок». Краткое содержание книги:
— Я завжди цінував вас як адвоката, пане Кошовий, — комісар поплескав у долоні. — Бував на процесах за вашою участю. Зараз — чудова репетиція промови. Присяжні ваші. Навіть я починаю сумніватися, що на місці злочину зі зброєю та кров’ю на руках та одязі затримали справжнього вбивцю.
— Ага! — тепер Клим поаплодував сам собі.
— До речі, зловив Ладного військовий патруль на Снопкові. Вже було темно, старший написав пояснення: з сутінок вибіг якійсь чоловік, вигукнув — там стріляли, показав напрям. Звісно, капрал зреагував миттєво, як належить за таких обставин — повів патруль у вказане місце. Назустріч рухався чоловік у однострої, але це вже розгледіли потім, спершу побачили постать. Капрал наказав зупинитися — чоловік виставив перед собою зброю, це і в сутінках помітно. Затримали швидко, без пострілів. Знайти неподалік мертве тіло з простреленою головою — справа кількох хвилин.
— Ладний признався?
— Звісно, ні. Інакше б я відразу сказав вам про марність нашої розмови. Проте вона й без того не має сенсу. Говорю з вами, бо маю час і певний особистий сентимент до вас. Адже все це вам жодним чином не допоможе.
— Ви про що?
Віхура пошкріб ребро правиці об край столу.
— Пане Кошовий, щойно я нагадав, як високо вас ціную. А ви останнім часом так захопилися політичною діяльністю…
— Громадською.
— Нехай так, зараз це практично одне й те саме. Словом, ви забули: адвокат лише тоді представляє інтереси клієнта, коли у адвоката є означений клієнт. Зрозуміли тепер.
Клим усе зрозумів.
— Ні, — мовив коротко.
— Захар Ладний не уповноважив вас представляти його інтереси. Не думаю, що стрілець навіть знає про ваше існування. А ви, відповідно, не знайомі з ним. Не маю жодних підстав вести з вами подібні розмови. Й ніхто не має. Ще раз дуже перепрошую. Далі можемо хіба попити чаю. Замовити?
Знову сіпнулося віко.
Кошовий шукав вихід, і зараз довкола нічого й нікого не існувало.
Крім комісарової правиці — Віхура поклав її на чорну ебонітову трубку масивного телефонного апарату.
Задзвонило.
Комісар нічого не встиг зробити, тож відсмикнув руку, мов обпікся. Телефон дзеленчав далі, Віхура здивовано глянув на Клима, знизав плечима.
Зняв слухавку.
Підніс до вуха.
— Біля апарату Віхура, — це прозвучало аж надто офіційно, а далі його брови стрибнули догори. — Коли? Чому саме він? Я зрозумів, він має право. Так, робіть, що мусите.
На важіль він почепив трубку підкреслено обережно, почухав коротко стрижену потилицю, зиркнув у Клима, мовив розгублено, зовсім не схожим на себе тоном:
— Ви давно вирішуєте свої справи силою думки?
— Нічого не розумію.
— Я так само, — комісар кивнув на апарат. — У Бригідках затриманий за вбивство стрілець Захар Ладний раптом почав вимагати адвоката.
— Має право.
— Ось і я щойно так сказав, а ви почули, — тепер Віхура говорив роздратовано. — Він жадає саме вас, пане Кошовий. І прошу пояснити все.
— Диво, — вирвалося в Клима.
— Не вірю в дива. Ви теж, до речі, — відрізав комісар. — Відмовити неможливо і не бачу причини. Необхідні розпорядження вже дав. Вас пустять і проведуть до стрільця. Але подібний збіг обставин я ще буду розслідувати сам для себе.
— Хіба сталося щось кримінальне?
— Не грайте мені тут вар’ята, — скривився Віхура. — Дуже прошу вас, коли ваша ласка, відразу після розмови з Ладним повернутися до мене. Ми продовжимо. Мене дуже цікавить, для чого ви прийшли сюди й, користуючись довірою, розіграли виставу.
І знову смикнулося віко.
— Я не…
Розкрита комісарова долоня вдарила по столу сильніше.
Розмову завершено.
Поки.
Розділ четвертий
Інший спосіб вийти з тюрми
Його провели в кімнату для побачень.
Чи Климові здалося через подібність тюремних приміщень, але ймовірно — справді так є: саме тут без малого три роки тому він говорив із Лукою Різником. Нещасного, слабого на голову хлопця, якого затримали поруч із місцем, де зарізав свою чергову жертву той, кого називали Різником із Городоцької. Вважаючи ту історію найбільшою поразкою свого життя, Кошовий намагався не згадувати про неї — через криваве видовище, побачене у власній спальні, що постійно поставало перед очима. Та варто було зайняти себе суєтними повсякденними справами, історія з Різником відступала, зникала в темряві, поки різні випадкові обставини знову не нагадають про той тихий вечір перед Різдвом…